Національні мовні моделі: навіщо державам «свій ChatGPT» і скільки це коштує

Колаж "Український GPT". Джерело: DALL-E/gagadget

Глобальний хайп навколо штучного інтелекту перетворився на геополітичну гонку. Але замість гіперлупів — LLM, замість колоній — дата-центри. І тепер кожна поважаюча себе країна мріє про свій маленький GPT. Навіщо? А головне — як це реалізують і хто за це платить? Документ, створений дослідниками з Українського католицького університету та OpenBabylon, — це глибокий аналітичний звіт про світовий досвід створення національних великих мовних моделей (LLM). У ньому описано, як різні країни інвестують, регулюють, навчають і, звісно ж, сподіваються отримати дивіденди від власних AI-рішень.

Головна теза — національні LLM не просто про «свої дані своїми руками». Вони — про суверенітет, економіку, оборону, освіту, охорону здоров’я, і навіть фермерські консультації. У багатьох випадках такі моделі стають дешевшою та безпечнішою альтернативою глобальним гігантам типу OpenAI.

Цифри, які варті уваги

• Бразилія виділила $4.2 млрд на розвиток AI, з них $200 млн — на власну LLM (Sabia, розробка Maritaca AI).
• ЄС щороку інвестує €1 млрд до 2027 року в AI-розвиток.
• Індія створила BharatGen в рамках програми IndiaAI з інвестицією $1.2 млрд.
• Сингапур очікує +$147.6 млрд прибутків від AI до 2030 року.
• Європа загалом може додати €600 млрд до ВВП завдяки AI до 2030.

Які ще країни розроблять свої мовні моделі

• Південна Корея — HyperCLOVA
• Китай — Qwen (розробка Alibaba Cloud)

Навіщо країнам свої LLM?

• Безпека даних — жодних Google Docs із держтаємницею. Все на власних серверах.
• Оборона — американська Defence LLAMA чи китайський ChatBIT — це вже реальність.
• Освіта — від BgGPT у Болгарії до BharatGen в Індії, LLM навчають краще за деяких викладачів.
• Медицина — у Швеції GPT-SW3 структурує медичні записи, у Кенії UlizaLlama радить майбутнім мамам.
• Фермерство — голосові боти допомагають вирощувати врожаї в Нігерії, Індії.

Хто платить?

Варіантів багато: уряд, міжнародні корпорації, стартапи, грантові програми. Часто — все разом. Франція, Саудівська Аравія, Таїланд показують приклади змішаного фінансування. А ключ до успіху — співпраця між державою, університетами та бізнесом.

А як у нас?

Україна поки не серед лідерів, але потенціал — шалений. Автори звіту натякають: досвід країн на кшталт Албанії, Болгарії, Сербії ближчий до нашого, ніж США чи Китаю. Головне — мати чітку стратегію, бажання і готовність не передавати дані в чужі хмари.

Мораль така: у 2020-х національна безпека — це не лише ракети, а й GPT, натренований вдома.

Джерело: УКУ