Дістало! Чому Київстар, Vodafone та lifecell відкрили 4G на одній станції метро в Києві

Запуск 4G-мережі на одній підземній станції метро в Києві виглядає доволі безглуздою ідеєю для міста з півсотнею станцій метрополітену та сімдесятьма кілометрами тунелів. Значно додає фарсу ситуації той факт, що вперше на моїй пам'яті презентацію провели представники всіх трьох основних операторів країни - Київстару, Vodafone Україна та lifecell, перетворивши на реальність стару загадку про козу, вовка і капусту в одному човні. Чому в київському метрополітені немає інтернету - питання, яке цікавить чималу частину з півмільйонною щоденною армією пасажирів. Напрошується наступне питання - чому запустили тільки на одній станції, немов глузуючи з абонентів? І питання, яке можуть задати люди, що міркують на кілька кроків вперед: що змусило об'єднати свої зусилля трьох основних операторів, які, м'яко кажучи, не сильно прагнуть проводити публічні заходи одночасно зі своїми конкурентами? Опубліковані новини різного ступеня захоплення (або скептицизму) не дають відповідей на ці, здавалося б, прості запитання. Спробуємо розібратися що сталося насправді, що до цього призвело і чим все може (або повинно) закінчитися.

З точки зору пересічного мешканця зовсім незрозуміло, чому мобільний інтернет в метрополітені обмежений технологіями позаминулого десятиліття (EDGE), створеними задовго до появи YouTube та соціальних мереж, і не передбачають, наприклад, передачу відео для масового споживача. Звичайно, пересічний мешканець не повинен розбиратися ні в технологіях, ні в передумовах ситуації, що склалася, але це анітрохи не заважає існуванню простої думки, що дратує пасажирів метрополітену щодня: «якого біса мій оператор не здатний дати мені нормальний інтернет, якщо на дворі вже 2020 рік?». Той факт, що всі оператори перебувають в рівних умовах і всі одночасно не пропонують таких послуг, зазвичай, ні про що споживачеві не говорить. У нього своя, як йому здається, особлива і глибоко особиста проблема, яка полягає в поганому операторі. У компанії працюють ледарі, дармоїди, жаднюги, профани, які не знають про сучасні технічні можливості, та відверті злодії, які регулярно крадуть гроші з його рахунку. У цьому вся скорбота і біль нашого споживача. Помножена на відсутність спроб з'ясувати, в чому справа. Чого тут розбиратися-то. І так всім і все давно ясно, чи не так? 

Тому запуск 4G на одній станції (ми не беремо зараз до уваги наземні станції, які, на щастя для жителів лівого берега столиці, є у київського метрополітену - на них зв'язок, безумовно, є і зараз) виглядає чистої води піар-акцією. За фактом так воно і є, але для піару (і тим більше для ідеї, здатної вивести на барикади всіх трьох операторів) це доволі блідий інфопривід. Оскільки справа тут не в піарі, а скоріше в політиці. Як і у випадку з запуском 3G, який запізнився в нашій країні на добрий десяток років, суть проблеми полягає у відсутності необхідної політичної волі. Волі, що дає відповідний дозвіл на розгортання такої мережі. Ще древні римляни, що заклали основи сучасної юриспруденції, задавалися питанням «cui prodest» (кому вигідно), що дозволяє легко визначити винного. Якщо б йшлося про якусь відсталу африканську бананову республіку (при всій повазі до мешканців Африки і бананів), я б гіпотетично припустив, що вся справа в тому, хто вигодонабувач цієї ситуації. Це може бути, наприклад, чиясь кишенькова компанія з монопольним (в силу, звичайно ж, історично сформованих обставин) правом доступу до інфраструктури такого режимного підприємства стратегічного значення (ви ж все пам'ятайте, що метрополітен - це величезне бомбосховище на випадок війни?), яким є підземка. Хтось же, врешті-решт, братиме плату за орендне місце для всього необхідного комунікаційного обладнання? Це цілком немаленькі і дуже легкі з точки зору сучасного бізнесу гроші, які дістануться надовго. Але ми, слава богу, живемо не в банановій республіці, тому такі припущення одразу ж відмітаємо, як неправдиві.

Офіційним каменем спотикання є просте політичне рішення, яке має затвердити розмір тієї самої плати за доступ телеком-операторів та їх підрядника (який, до речі, вже давно відомий - ним в результаті проведеного в липні 2019 року конкурсу стала компанія Huawei). Це рішення мають ухвалити депутати міської ради на найближчій сесії, яка відбудеться 12 березня. Або не ухвалити (у нас же вільна країна, ніхто не в праві вирішувати за депутатів за що їм голосувати).

Тому насправді весь сенс цього не дуже зрозумілого для мешканців «запуску» є ніщо інше, як тиск на депутатів, що створюється цілком легальними методами громадянського суспільства.

Саме бажання використовувати доступні піар-інструменти та привернення уваги засобів масової інформації змусили операторів об'єднати свої зусилля та піти на цей спільний (і трохи ганебний для своїх масштабів) захід. Попереднього разу, коли на моїй пам'яті відбувалося щось подібне за розмахом, ми спостерігали відкриття президентом Януковичем шляхопроводу на Московській площі. Ось прямо масштаб президента і серйозний державний проект - відкриття транспортної розв'язки в столиці (насправді таких розв'язок потрібно запускати по декілька штук на рік лише в столиці, і це не справа голови держави, а місцевого самоврядування). 

Що ж станеться при оптимістичному варіанті розвитку подій? У цьому випадку оператори офіційно обіцяють розгорнути 4G... на 8 станціях київського метрополітену до кінця першого півріччя 2020 року і до кінця поточного року покрити мережею 4G весь столичний метрополітен. Виглядає план не сильно швидким, але тут варто знову згадати про те, що мова йде про режимний об'єкт, доступ до інфраструктури якого обмежений лише кількома годинами на добу, причому глибоко вночі. Що й робить процес нешвидким. Для тих, хто раптом з якоїсь причини не знайомий з Капітаном Очевидність, можна додати, що жодної окремої плати за використання 4G в метрополітені не буде. Все буде стягуватися в рамках звичайних для користувачів тарифів. Я б цього не згадував, якби регулярно не стикався з подібними питаннями в житті (іноді навіть стає страшно, що ми дихаємо одним повітрям з людьми, які задають такі питання в 2020 році, але з пісні слів не викинути).

Яким чином працює 4G в метрополітені? Ось питання, яке насправді має цікавити наших найдопитливіших у світі читачів. Насправді дані передаються через ті ж самі пасивні антени (як вони виглядають, можна побачити на знімках нижче, але взагалі їх може побачити кожен, хто заходить на станцію, якщо підніме очі вгору перед сходами), встановлені на станціях і зараз. Тільки зараз вони (окрім станції «Академмістечко», де, власне, і запустили 4G-мережу) працюють в EDGE, а для 4G необхідно додаткове обладнання. Яке встановлене у підсобних приміщеннях станції. Їх саме не показали (хоча було б, безумовно, цікаво), тому що мета була іншою - проблеми, як я вже сказав, лежать в площині політики, а не технологій.

На які питання насправді було б цікаво отримати відповідь:

• Як виглядає інфраструктура організації мобільного інтернету на станціях та в тунелях
• Яке обладнання використовується для цього (і скільки коштує)
• Яким чином розподіляється трафік між усіма абонентами трьох операторів
• Які пікові навантаження здатне витримати таке обладнання (скільки підключень, які обсяги переданих даних)
• Які сторони та компанії беруть участь в процесі організації мобільного інтернету, окрім трьох операторів та постачальника устаткування. І які їхні ролі та експертиза

На всі ці питання отримати відповіді, боюся, вкрай складно. Оператори киватимуть на підрядника (на них падають все шишки, а не на виробника обладнання, і тим більше не на адміністрацію метрополітену, про політиків взагалі ніхто не замислюється, але вони тут дійсно нічого не вирішують, а тільки збирають гроші зі споживачів). Підрядник прикриватиметься інтересами клієнта та підписаною угодою про нерозголошення (інтереси клієнтів перш за все - це нормальна практика). Метрополітен прикриватиметься своїм стратегічним статусом режимного об'єкту, і в чомусь теж буде правий, безумовно. Проте тепер ви знаєте, що насправді сталося і чому.

Для тих, хто хоче знати більше

• Все, що ви хотіли знати про 5G, але не знали де запитати
• «Ми в зоні хайпа» або чому оператори не поспішають із запуском 5G