Цей текст створено редакцією gg в інтересах своїх читачів за партнерської підтримки рекламодавця — бренда смартфонів Motorola. Рекламодавець жодним чином не впливає на думку редакції, але зацікавлений у тому, щоб ви більше дізналися про можливості смартфона Motorola Edge 70.
Останні десять років смартфони впевнено йшли шляхом «більше — значить краще». Дисплеї росли, батареї товстішали, а блоки камер перетворилися на справжні архітектурні виступи, які диктували вигляд задньої панелі. Але на зламі 2024–2025 років індустрія вперлася у межу. Користувачі втомилися від важких флагманів, що важать понад 240 грамів і відчуваються в кишені як невелика цеглина. Саме ця втома змусила виробників переглянути базові уявлення про дизайн і знову звернути увагу на те, що колись здавалося другорядним — товщину та вагу пристрою.
Швидкий перехід
- Це ж вже було! (трохи історії)
- Революція щільності: кремній-вуглецеві (Si/C) акумулятори
- Металургія та структурна цілісність
- Терморегуляція: архітектура «структури отворів»
- В сухому залишку
Це ж вже було! (трохи історії)
Перегони за товщиною смартфонів здається новим трендом лише на перший погляд. Насправді індустрія вже проходила цей етап — і робила це з не меншою пристрастю. У середині 2000-х років мобільний ринок пережив справжні «війни товщини», коли виробники буквально змагалися за кожен міліметр корпусу, перетворюючи цифру в характеристиках на головний маркетинговий аргумент. Тонкий телефон тоді означав статус, технологічну перевагу і належність до преміум-класу.
Поворотним моментом стала Motorola RAZR V3 (2004) — ікона епохи з товщиною близько 14 мм, яка на тлі конкурентів виглядала майже футуристично.
У відповідь Samsung випустила серію Ultra Edition (зокрема X820), LG — Chocolate BL40, а Sony Ericsson — W880i та T650, роблячи тонкість ключовим елементом дизайну. Кульмінацією гонки став Samsung Ultra Touch (S8300) і легендарний Samsung X820 товщиною лише 6.9 мм — рекорд, який на той момент здавався межею можливого.
Втім, ця гонка швидко показала зворотний бік. Надтонкі корпуси означали невелику ємність батареї та компромісну міцність. З появою перших Android-смартфонів (а потім — iPhone) індустрія різко змінила курс: великі сенсорні дисплеї, потужні процесори та складні камери зробили товщину другорядною, а маса пристрою почала зростати рік за роком. Користувачі пробачали виробникам телефонів слабку батарею, бо телефон використовувався переважно для дзвінків. Сьогодні, коли екранний час перевищує 5-6 годин на добу, погана автономність стане вироком для будь-якої "тонкої" моделі.
І лише тепер, на межі 2024–2025 років, виробники повертаються до ідеї тонкого смартфона — але вже не як дизайнерського трюку, а як технологічного виклику. На відміну від епохи RAZR, новий виток перегонів спирається не на жертви, а на нові типи акумуляторів і матеріали корпусів, що й запускає сучасну «війну тонких смартфонів». Зменшення товщини смартфона навіть на десяті частки міліметра вимагає повного перегляду його внутрішньої конструкції. Нова хвиля ультратонких моделей 2025 року стала можливою завдяки поєднанню кількох ключових технологій: переходу на кремнієво-вуглецеві акумулятори, використанню нових матеріалів корпусу і появі ефективніших систем відведення тепла.
Революція щільності: кремній-вуглецеві (Si/C) акумулятори
Головною перепоною на шляху до по-справжньому тонких смартфонів роками залишалася батарея. Класичні літій-іонні акумулятори з графітовими анодами майже вичерпали свій потенціал: підвищувати енергетичну щільність без збільшення фізичного об’єму стало практично неможливо. Щоб зменшити товщину корпусу й водночас зберегти автономність, індустрії довелося шукати новий хімічний підхід.
Таким підходом стало використання у виробництві акумуляторних батарей кремнію. Щоб зрозуміти, чому кремній став ключем до нової хвилі тонких смартфонів, варто уявити анод акумулятора як місце для зберігання іонів літію. Під час заряджання вони переміщуються з катода на анод і тимчасово там «оселяються». У класичних літій-іонних батареях цю роль виконує графіт. Він надзвичайно стабільний і надійний, але має обмежену місткість: для фіксації одного атома літію потрібно шість атомів вуглецю. Саме це і задає верхню межу ємності таких акумуляторів.
Кремній працює інакше. Його кристалічна структура дозволяє зв’язувати значно більше літію — один атом кремнію може утримувати до чотирьох атомів літію. У цифрах різниця виглядає ще переконливіше: теоретична ємність графітового анода становить близько 372 мА·год/г, тоді як у чистого кремнію цей показник сягає приблизно 4200 мА·год/г. Тобто потенційно кремній здатен зберігати майже в десять разів більше енергії.
Хоча кремній здатний значно підвищити ємність акумулятора, тривалий час його використання було неможливим через фізичні обмеження: під час заряджання він інтенсивно поглинає іони літію й збільшується в об’ємі на 300–400% (так званий «ефект попкорну»), що в умовах компактного корпусу смартфона призводило до механічних напружень, тріщин анода, втрати електричного контакту та швидкої деградації батареї вже після кількох циклів. Саме через цю нестабільність кремній довго залишався непридатним для масових акумуляторів, тоді як графіт, розширюється лише на 7–10%.
Як це працює зараз? Інженери знайшли компроміс, створивши композитний матеріал. Вони не роблять анод із чистого кремнію, а додають його частинки до графіту, використовуючи нанотехнології: замість чистого кремнію інженери додають його у вигляді наночастинок до графітової основи, огортаючи кожну частинку вуглецевою оболонкою (carbon shell). Така структура дозволяє кремнію розширюватися під час заряджання всередині «вуглецевого каркаса», не руйнуючи електрод і не втрачаючи електричного контакту. Саме тому батарея називається кремнієво-вуглецевою. Вона поєднує високу ємність кремнію зі стабільністю графіту.
Схема порівняння принципів роботи літієво-іонної та кремнієво-вуглецевої батарей. Ілюстрація: Gemini
p>Завдяки кремнієво-вуглецевим акумуляторам смартфони отримують одразу кілька практичних переваг: вищу щільність енергії на рівні 10–20% (так, це поки що не на порядок більше, як в теоретичних обмеженнях, але це поки що), що дозволяє зменшити фізичні розміри батареї без втрати ємності й створювати тонкі пристрої з акумуляторами понад 5000 мАг, швидше заряджання завдяки кращій провідності кремнію для іонів літію без критичного перегріву, а також кращу стабільність роботи в холодних умовах, де такі батареї втрачають менше заряду, ніж традиційні літій-іонні рішення.
Наприклад, Motorola Edge 70 вмістила батарею 4800 мА-г у корпус 5.99 мм, тоді як Apple iPhone 17 Air з традиційною технологією має лише ~3149 мА-г при схожих габаритах.
Акумулятор Edge 70 має місткість 4800 мА-г при товщині корпусу трохи менше 6 мм. Ілюстрація: Motorola
Металургія та структурна цілісність
Зі зменшенням товщини смартфонів різко падає геометрична жорсткість корпусу, що підвищує ризик вигину — відомий ще з часів «Bendgate». Щоб зберегти структурну цілісність ультратонких пристроїв, виробники змушені радикально переглядати матеріали та підходи до конструкції, звертаючись до рішень аерокосмічного рівня.
Apple, зокрема, застосувала титанові сплави Grade 5 у шасі iPhone 17 Air, адже титан має значно краще співвідношення міцності до ваги, ніж алюміній, що критично для корпусу товщиною близько 5,6 мм. Honor пішла іншим шляхом, розробивши власну «суперсталь» для шарнірів складаних моделей із межею міцності до 2100 МПа, тоді як Motorola зробила ставку на сертифікацію Edge 70 за військовим стандартом MIL-STD-810H, демонструючи, що навіть ультратонкий корпус може бути достатньо витривалим у повсякденному використанні.
Edge 70 має сертифікацію захисту за військовим стандартом MIL-STD-810H. Ілюстрація: Motorola
Терморегуляція: архітектура «структури отворів»
Одним із ключових викликів для ультратонких смартфонів залишається перегрів. Зі зменшенням товщини корпусу скорочується і його термальна маса — фізичний «запас» матеріалу, здатний поглинати пікове тепло від процесора та інших компонентів. У результаті навіть короткі навантаження можуть швидше призводити до тротлінгу, якщо система охолодження не була переосмислена на архітектурному рівні.
У відповідь на це Samsung у Galaxy S25 Edge застосувала нестандартний підхід, запровадивши так звану «структуру отворів» (hole structure) для корпусу випарної камери. Інженери цілеспрямовано прибрали частину металу в критичних зонах, сформувавши канали, які напряму відводять тепло від чипа до збільшеної та оптимізованої випарної камери. Така архітектура дозволяє прискорити теплоперенесення без збільшення товщини корпусу і частково компенсувати обмеження, властиві ультратонким пристроям.
«Cтруктура отворів» корпусу випарної камери. Ілюстрація: Samsung
В свою чергу Motorola знайшла свій спосіб боротьби з тротлінгом та перегрівом смартфонів — Edge 70 замість топового процесора, використовує суб-флагманський чип Snapdragon 7 Gen 4. Це не лише знижує вартість пристрою, а ще й зменшує тепловиділення, що є критичним для тонкого корпусу смартфона. Красивий маркетинговий хід, бо, насправді, більшості користувачів навряд чи потрібна зайва продуктивність процесору, а ось тонкий корпус смартфона бачать усі — варто відзначити, що виглядає Edge 70 шикарно — тонкий корпус і цікаві матеріали (рамка з авіаційного алюмінію, силіконове покриття, імітоване під нейлон) привертають увагу.
Використання суб-флагманського процесора Snapdragon 7 Gen 4 забезпечує Edge 70 ринкову перевагу в ціні. Ілюстрація: Qualcomm
Таблиця порівняння основних характеристик тонких смартфонів
| Характеристика | Apple iPhone 17 Air | Samsung Galaxy S25 Edge | Motorola Edge 70 |
|---|---|---|---|
| Товщина | 5.6 мм | 5.8 мм | 5.99 мм |
| Вага | 165 г | 163 г | 159 г |
| Батарея | ~3149 мА-г (Li-Ion) | 3900 мА-г (Li-Ion) | 4800 мА-г (Si/C) |
| Зарядка | ~20–30 Вт | 25 Вт | 68 Вт (дротова) + 15Вт |
| Чипсет | A19 Pro (флагман) | Snapdragon 8 Elite (флагман) | Snapdragon 7 Gen 4 (середній клас) |
| Камери | 48 МП (одна) | 200 МП + 12 МП | 50 МП (основна) + 50 МП (ширококутна) |
| Захист | IP68 | IP68 | IP68/IP69 + MIL-STD-810H |
| Ціна на глобальному ринку | $999 | $1 099 | ~€799 |
В сухому залишку
Гонка за тонкими смартфонами — це одночасно нова примха індустрії, а ще добре забутий старий біль. У нульових виробники телефонів вже брали участь у перегонах за міліметрами, отримали тонкі і не завжди красиві телефони, але швидко переключилися на «більше, товстіше, потужніше». Сьогодні індустрія повертається до тієї ж точки, але з принципово іншим інструментарієм — і цього разу без необхідності жертвувати автономністю на вівтар дизайну.
Ключовий герой цієї історії зараз — не виробники, що змагаються за дизайн, а... хімія. Кремнієво-вуглецеві акумулятори нарешті дозволили порушити аксіому «тонкий корпус = слабка батарея». Це ще не революція, що забезпечить збільшення ємності акумуляторів на порядок, але плюс 10–20% щільності енергії — саме той мінімум, який робить ультратонкий смартфон не демонстраційним макетом, а нормальним щоденним пристроєм.
Втім, батарея — лише частина пазлу. Тонкий корпус змушує виробників згадати матеріалознавство, яке зазвичай лишається за кадром: титан, «суперсталі», військові стандарти міцності та витривалості. А заодно — серйозно попрацювати над тепловідведенням, бо фізику ніхто не скасовував, і тонкий смартфон потенційно може перегрівається швидше, ніж його сородичі звичайної товщини.
Сьогодні кожен виробник обирає власну стратегію виходу на ринок тонкого смартфона. Лідери ринку намагаються втиснути флагманський чип у мінімальний об’єм, Motorola знижує апетити процесора заради стабільності і привабливої ціни. Виступи блоку камер при цьому нікуди не зникають — закони оптики не менш суворіші за закони термодинаміки. Тож «війна тонких смартфонів» у 2025 році — це лише початок історії тонких смартфонів. Та перевірка того, наскільки індустрія навчилася працювати з реальними обмеженнями. Двадцять років тому перегони за тонкими корпусами кнопкових телефонів виявилися тимчасовим трендом і пішли в нікуди. Зараз все відбувається на принципово іншому технологічному рівні. І якщо щільність енергії кремнієво-вуглецевих акумуляторів зросте не на 20%, а на всі 100%, то тонкі смартфони мають всі шанси з нішевого сегменту перетворитися на мейнстрім. Та повністю замінити, з часом, літієво-іонні акумулятори, як ті до цього замінили нікель-кадмієві.
Для тих, хто хоче знати більше
- Перспективні технології акумуляторів, що змінять правила гри
- Ємне майбутнє: чи реально подвоїти місткість акумулятора в смартфоні
- Чи чекають нас підривні іновації в смартфонах і якими вони можуть бути
- Три речі, в яких розкладачка Motorola RAZR краща за Samsung Galaxy Flip
- Недооцінений гравець: три вагомі причини звернути увагу на Motorola Edge 50 Neo
Співзасновник і головний редактор gagadget.com. Закінчив факультет журналістики Київського Національного університету в 1998 році. Перші публікації в ЗМІ робив ще в шкільні роки (тоді ще були газети). Спостерігав за еволюцією смартфонів у першому ряду ще з часів Nokia 7650 на Symbian. З 2002 року спеціалізується на темі смартфонів, мобільного зв'язку та аналізі розвитку ринку споживчої електроніки. Лауреат PRESSZVANIE-2014 у номінації "Телекомунікації та IT".
