Пастка «гіперусередненості»: чому ШІ-обличчя здаються нам реальнішими за справжні
Сучасні нейромережі навчилися створювати обличчя, які все частіше обманюють людський зір. У багатьох випадках ми не просто сприймаємо згенеровані зображення як справжні — ми вважаємо їх «правдоподібнішими» за реальні фотографії. Нове дослідження свідчить: причина цього ефекту в тому, що штучний інтелект формує не індивідуальні риси, а статистично «досконалий середній образ».
Експеримент над сприйняттям
Автори роботи, оприлюдненої в British Journal of Psychology, вивчили, як люди розпізнають згенеровані портрети та чому більшість спостерігачів фактично провалює це завдання. У центрі уваги опинилася група «суперрозпізнавачів» (super-recognizers) — людей з винятковими здібностями до запам'ятовування та розрізнення облич. У дослідженні взяли участь 36 таких експертів та 89 підготовлених добровольців.
Піддослідним показували 200 зображень: половина була створена нейромережею, інша половина — реальні знімки. Результати виявилися протверезними. Звичайні учасники практично не могли відрізнити підробки від оригіналів, демонструючи точність на рівні випадкового вгадування. Суперрозпізнавачі впоралися краще, але навіть їхній результат зупинився на позначці 57%. Це означає, що задача залишається надскладною навіть для тих, чий мозок заточений під ідентифікацію облич.
Магія «середнього» обличчя
Дослідники виявили важливу закономірність: чим краще людина розпізнає справжні обличчя, тим вища її здатність виявляти штучні. Це доводить, що ми шукаємо не технічні дефекти (на кшталт зайвих зубів чи кривих сережок), а спираємося на фундаментальні механізми сприйняття. Щоб зрозуміти причину помилок, вчені проаналізували зображення за допомогою алгоритмів, що будують карту «простору облич».
З'ясувалося, що реальні люди розподілені в цьому просторі широко та нерівномірно. Ми маємо безліч унікальних, «неправильних» деталей. Згенеровані ж портрети концентруються ближче до центру — у зоні математично усередненого обличчя. Цей ефект назвали «гіперусередненістю». Алгоритми спеціально пригнічують рідкісні риси, посилюючи найбільш розповсюджені. У результаті виходить не конкретна людина, а такий собі еталонний портрет без жодних відхилень.
Чому ми ведемося на підробку
Парадокс у тому, що саме відсутність дефектів робить ШІ-обличчя переконливими. У реальності більшість із нас має специфічні поєднання ознак, які з точки зору статистики виглядають «нелогічно». Нейромережа ж малює образи, що здаються гармонійнішими та «правильнішими» за живих людей. Експерти-розпізнавачі інтуїтивно відчувають цю підвох, орієнтуючись саме на надмірну типовість обличчя, тоді як звичайні люди звертають увагу на привабливість чи емоційність.
Автори підкреслюють: використання таких зображень у судових процедурах чи психологічних тестах може викривляти сприйняття. ШІ-портрети не нейтральні — вони систематично зміщені в бік вигаданої норми. Здатність помічати ці тонкі відхилення від реальної людської недосконалості стає критичною навичкою в епоху дипфейків.
Поки нейромережі вчать нас сумніватися у власних очах, інші технології знаходять мовним моделям несподіване застосування поза межами генерації картинок — наприклад, Boeing навчив супутники «балакати» для оптимізації космічного зв'язку.
