10 тисяч кілометрів на сонячній тязі: Sceye випробувала свій стратосферний аеростат
Поки космічні агенції змагаються за право першими встромити прапор у марсіанський пил, американський стартап Sceye вирішив освоїти куди ближчу, але не менш перспективну територію — стратосферу. Компанія відзвітувала про успішне завершення тривалого тестового польоту свого сонячного аеростата SE2, який довів, що для міжконтинентальних подорожей не обов’язково спалювати тонни авіаційного палива.
Повітряна прогулянка тривалістю у два тижні
Місія, що проходила в межах програми Endurance Program, виявилася досить масштабною. Стартувавши в Нью-Мексико, пристрій провів у повітрі 12 днів, подолавши шлях довжиною близько 10 300 км. Маршрут пролягав через весь континент до узбережжя Бразилії. Весь цей час аеростат тримався на висоті близько 15.8 км — це та сама «золота середина», де повітря вже занадто розріджене для звичайних літаків, але гравітація ще не дозволяє назвати це відкритим космосом.
За даними з офіційного сайту Sceye, політ завершився 6 квітня контрольованим спуском у міжнародних водах. Важливо не лише те, скільки пристрій пролетів, а й те, як він поводився над конкретними точками. SE2 провів понад 88 годин у режимі зависання над обраними районами, що критично важливо для виконання завдань зі спостереження та забезпечення зв’язку.
Технічне начиння: сонце та сірка
Конструкція SE2 вражає масштабами — довжина аеростата становить 82.3 метра. Це величезна «сосиска», вкрита сонячними панелями, які є єдиним джерелом енергії для всієї системи. Головна складність таких апаратів — виживання вночі. Для цього Sceye використовує літій-сірчані батареї з високою питомою енергоємністю 425 Вт·год/кг. Це дозволяє накопичувати достатньо заряду вдень, щоб живити електричний гвинт у хвостовій частині та бортову електроніку після заходу сонця.
Такі характеристики роблять платформу потенційним гравцем у сегменті HAPS (High-Altitude Platform Station). На відміну від супутників, які дорого запускати та неможливо обслуговувати, аеростат можна повернути на землю для модернізації. При цьому він здатен роками перебувати в повітрі, виконуючи роль «літаючої вежі» зв’язку.
Навіщо це потрібно в реальному світі
Основна фішка розробки — система SceyeCELL. Це, по суті, антена стільникового зв’язку, піднята на недосяжну для наземних споруд висоту. Вона може забезпечити покриття там, де будувати вежі дорого або фізично неможливо. Крім того, компанія розглядає свій пристрій як інструмент для:
- екологічного моніторингу в режимі реального часу;
- відстеження лісових пожеж та інших стихійних лих;
- забезпечення інтернетом віддалених регіонів.
Зібравши достатньо даних під час цього польоту, Sceye готується до наступного кроку — багатомісячних місій. Наступним етапом стануть передкомерційні випробування, які планують провести в Японії. Схоже, ера стратосферного інтернету та постійного нагляду за планетою стає ближчою, аніж здавалося.