NASA навчила рой роботів думати самостійно: тепер вони самі вирішують, що досліджувати
Поки ми сперечаємося про доцільність ШІ в повсякденному житті, NASA готує залізяки до повної автономії в космосі. Команда ASTRA (Adaptive Sensing Technology for Responsive Autonomy) у липні провела польові випробування рою з трьох роботів, які здатні діяти як самостійна наукова група без постійного нагляду з боку людей.
Тріо з розподілом обов’язків
Експериментальний загін складався з одного дрона та двох роверів, кожен із яких мав свою спеціалізацію. Дрон виконував роль розвідника, перший ровер займався побудовою лідарної карти та навігацією, а другий, оснащений роботизованою рукою, відповідав за збір зразків. Це нагадує класичну RPG-паті, де кожен знає свою роль, але замість драконів тут — складний рельєф і наукові завдання.
Система працює за принципом високорівневих вказівок: люди задають загальні наукові цілі, а далі програма рою самостійно обирає локації, зважує ризики проти потенційної наукової вигоди та вирішує, який саме апарат краще підходить для конкретної задачі. Це значний крок уперед порівняно з проєктами на кшталт CADRE, де акцент робився на спільній картографії.
Суб’єктивність у прийнятті рішень
Найцікавіше в алгоритмах ASTRA — це оперування не лише сухими цифрами, а й гнучкими критеріями. Програма враховує доступність кожного апарата, відстань до цілі, швидкість пересування та навіть порівнює цінність створення карти з важливістю взяття проби ґрунту. Роботи навіть намагаються «зрозуміти», наскільки критично для вчених отримати нові дані саме зараз, порівняно з виконанням початкового плану.
Ми хочемо дати місіям можливість робити те, що вони ніколи не могли робити раніше, тому що у них не було «особи, що приймає рішення» на борту, здатної зважити всі ці критерії одночасно.
Під час тестів система довела, що вміє перемикати увагу. Коли провідний дрон помічав щось цікаве осторонь, він не кидав поточну роботу, а ставив її на паузу та викликав інший апарат для перевірки знахідки. Це критично важливо для місій у глибокому космосі, де затримка сигналу робить ручне керування марною тратою часу.
Навіщо роботам така свобода
Технологія розробляється для сценаріїв, де людина фізично не може втрутитися в процес. Це стосується безпілотних місій до зовнішніх планет Сонячної системи або роботи у важкодоступних зонах Місяця та Марса, де перебування астронавтів було б надто небезпечним. Враховуючи, що затримка сигналу до Марса може сягати 20 хвилин в один бік, здатність техніки думати самостійно — це не розкіш, а необхідність для виживання дорогої місії.
Подібна автономія може стати ключовою для майбутніх комерційних проектів, оскільки Interlune залучає кошти для видобутку ресурсів на Місяці, де автономні рої зможуть працювати цілодобово без прямого зв'язку з Землею.