Крижаний сейф: чому шукати життя на Марсі треба в чистому льоду, а не в пилу
Поки ми будуємо плани про колонізацію та яблуні на Марсі, сама планета продовжує нагадувати, що вона — це радіаційне пекло, загорнуте в холодну пустелю. Проте останні дослідження вчених NASA та Пенсильванського університету (Pennsylvania State University) дають нам невелику зачіпку. Виявляється, якщо на Червоній планеті колись і була органічна вечірка, то її «залишки» варто шукати не в піску, а в кубиках льоду.
Радіаційний коктейль для бактерій
Дослідники вирішили не чекати наступного марсохода та відтворили суворі умови планети в лабораторії. Вони взяли бактерії E. coli (кишкову паличку) та набір амінокислот, після чого помістили їх у два типи середовища: чистий лід та суміш льоду з імітацією марсіанського ґрунту. Все це діло охолодили до -51°C та піддали жорсткому гамма-опроміненню.
Доза радіації була еквівалентною 50 мільйонам років перебування на відкритій поверхні Марса. Результати змушують переглянути стратегію майбутніх місій. У чистому льоду вціліло понад 10% амінокислот. А от там, де до льоду додали марсіанський пил, органіка розпалася вдесятеро швидше. Схоже, марсіанський реголіт — це не найкращий консервант.
Чому бруд вбиває надію
Логіка тут проста, хоч і невтішна. Чистий лід працює як своєрідний щит, що частково блокує рух радіаційно-активних частинок. Мінеральні ж домішки в марсіанському ґрунті діють навпаки: вони стають каталізаторами, що прискорюють руйнування складних молекул під дією випромінювання. Тобто, чим «брудніший» лід, тим менше шансів знайти там бодай натяк на колишню біологічну активність.
Це відкриття прямо вказує на те, де саме мають колупатися майбутні роботи. Найбільш перспективними локаціями тепер вважаються поклади чистого льоду або ледяна вічна мерзлота. Враховуючи, що багато льодовикових пластів на Марсі мають вік менш як 2 мільйони років, шанси знайти цілі молекули цілком реальні. Головне — не шукати їх на поверхні, де радіація випалює все за лічені тисячоліття.
Глибина має значення
Вчені наголошують: щоб дістатися до «свіжої» органіки, доведеться бурити. Можливостей сучасних марсоходів, що дряпають поверхню лише на пару сантиметрів, явно замало. Потрібні технології рівня апарату Phoenix, який свого часу довів наявність водяного льоду під тонким шаром пилу. Тільки на певній глибині космічний морозильник здатен зберігати біологічні підписи протягом мільйонів років.
До речі, ці висновки актуальні не лише для четвертої планети. Вони стануть фундаментом для місій до крижаних супутників Юпітера та Сатурна, як-от Європа чи Енцелад. Там умови для збереження органіки можуть бути ще кращими, адже товстелезний шар льоду захищає океани від смертоносних променів космосу набагато ефективніше, ніж розріджена атмосфера нашого сусіда.
Поки ми намагаємося знайти життя на інших планетах, іноді втрачаємо зв’язок навіть із тими апаратами, що вже там працюють. Наприклад, нещодавно стало відомо, чому NASA втратило зв’язок із зондом MAVEN, що зайвий раз нагадує про складність космічних досліджень.
