Спасибі, Microsoft: чому я перейшов на MacBook

В кінці минулого року у мене постало питання покупки нового ноутбука. Його підсумком стала покупка 13-дюймового MaсBook Pro з екраном ретина. Ця стаття розкриває причину такого вибору з усією його історією. Тому не претендує на істину в останній інстанції, не є прогнозом, результатом якого-небудь дослідження, крім мого особистого, і так далі, і тому подібне.

Навіщо мені був потрібен новий ноутбук?

Сказати по правді - мій старий, куплений 4 роки тому, в січні 2010 року, Sony VAIO F1 (кому цікаво - може прочитати його огляд) все ще є хорошою і продуктивною машиною зі своїм процесором Core i7 першого покоління, 6 гігабайтами оперативної пам'яті і 16.3 -дюймового матрицею з дозволом FullHD. Він був куплений в фірмовому магазині Sony в Лас-Вегасі під час виставки CES 2010, на якій і був представлений. На ньому стоїть Windows 7 Home Premium, яка повністю мене влаштовувала як операційна система. За весь час роботи я заміняв на ньому жорсткий диск (через інтенсивної роботи, а ноутбук працював по 14 годин на добу, старий став "сипатися") і клавіатуру (якимось дивним чином перестали працювати відразу обидві клавіші shift через два роки після покупки). Оптичним приводом, варто сказати, мені довелося користуватися від сили раз п'ять, один з яких був саме для перевірки приводу Blu-ray (я спеціально брав у приятеля диск з фільмом). 

За 4 роки більше ніж інтенсивної експлуатації зап'ястям правої руки була відполірована частина передньої панелі біля краю, так само став дивно працювати тачпад (а може він так слабо завжди і працював - після роботи з ультрабуками, де він відмінний і, тим більше, після роботи з макбуком, де він чудовий, відчуття могли притупитися), але на практиці я їм все одно практично не користувався.

Чому ж виникло питання із заміною? Попередні мої ноутбуки я міняв набагато частіше, попередній HP Compaq 6710b прослужив майже два роки. Вся справа в технічному прогресі і особливості моєї роботи:

1. Хотілося вже перейти на IPS-матрицю, Стара стала мене вже дратувати до кінця 2013 року своєю низькою яскравістю (не забуваємо, що вже в 2012 році IPS-матриці стали масово з'являтися в ноутбуках).
2. Як не дивно, але знадобився USB 3.0 - по роботі стали з'являтися аксесуари та периферія з підтримкою цього стандарту, а користуватися всіма цими можливостями було ні на чому. Що неправильно з точки зору нашої роботи.
3. Нова веб камера. Пам'ятається, однією з причин покупки нового ноутбука в минулий раз, стало бажання мати веб-камеру в ноутбуці. Особливо, коли вона стала стандартом де-факто в галузі, і нею стали оснащуватися нетбуки (читай - найдешевші портативні комп'ютери). За 4 роки прогрес пішов далеко і якість веб-камери на моєму ноутбуці перестало мене влаштовувати. Постійні глядачі наших телемостів напевно звернули увагу на якість зображення, після заміни ноутбука.
4. Wi-Fi в діапазоні 5 ГГц. У нас в офісі з'явилося багато пристроїв, підключених до Wi-Fi, і користувачі комп'ютерів з підтримкою цього діапазону отримали перевагу - у них інтернет працював стабільно завжди. У новому офісі, після переїзду, цю проблему, начебто, вирішили. Але осад, як то кажуть, залишився. Та й вдома, в новій квартирі, де тебе оточують з усіх боків сусіди з бездротовими роутерами, скоро стане зовсім тісно. І тоді 5-гігагерцевий Wi-Fi буде виходом із ситуації - на пару років такого рішення вистачить.
5. відкрив кришку - працюй. За часів, коли вже не тільки макбуки, але і ультрабуки вмикаються і вимикаються швидко, досить відкрити або закрити кришку, користуватися ноутбуком, який входить в гібернацію (або виходить з неї) хвилину, а то і іншу, було нестерпно. 

З чого почати?

У якості відправної точки для дослідження я взяв сподобався мені рівно рік тому ультрабук Asus UX31A. Головним підсумком торішнього екперімент місячної давності для мене стало усвідомлення кількох речей:

• Ноутбук з діагоналлю 13 дюймів більш ніж підходить мені для роботи. Я завжди користувався 15-дюймовими ноутбуками з високою роздільною здатністю. Винятком став VAIO F, яка має діагональ була ще вище, але і зросла дозвіл. Зараз дві сторінки документа одночасно відкриті на ноутбуці вже нікого не дивують, хоча 4 роки тому це було швидше винятком. Вже рік тому таке ж можна було побачити і на 13-дюймовому екрані ультрабука. Правда, якщо я правильно пам'ятаю, в настройках Windows все ж довелося збільшити масштабування шрифтів. 
• Ноутбук (ультрабук) на Windows цілком реально може швидко включатися і вимикатися (при завантаженій операційній системі). Загалом, пункт 5 зі списку причин поміняти ноутбук виконується на ура.
• Новий ноутбук треба брати тільки з SSD. Слідство з попереднього пункту.
• З ноутбуком цілком можна працювати без миші. Якщо є великий зручний тачпад. У ультрабуків він саме такий.
• Ноутбук здатний працювати 6 годин в автономному режимі (в характеристиках пишуть більше, я орієнтуюся на власний досвід). Тоді як мій 16-дюймовий "монстр" ледь міг пережити півторагодинний проміжок часу.
• Чим більше ультрабук схожий на MacBook Air, тим він краще продається. За рік, до речі, нічого не змінилося - найцікавіші ультрабуки робить ASUS. Алюмінієва кришка, звичайно, не така вражаюча, як у макбуков, але виглядає все одно краще за більшість ультрабуків інших виробників.

Але ось біда - за рік ситуація змінилася, на ринок вийшла Windows 8 зі своєю шизофренічною ідеєю бути одночасно операційною системою для планшетів і комп'ютерів. Заодно Intel переглянув поняття "ультрабук". У підсумку все нові ультрабуки отримали сенсорні екрани і Windows 8. Звичайно ж, є модифікації без сенсорних екранів, але флагманські модифікації, оснащені по-максимуму (переходити з флагманського ноутбука Sony на щось більш просте мені здавалося якимось технокощунством), все як одна стали з сенсорними екранами. Я вже став морально готувати себе до роботи з Windows 8, заспокоюючи себе тим, що "живуть же якось з нею люди". І поглядати на ультрабуки Asus 2013 роки з процесорами Haswell, як тут на очі мені попався цінник з новими, вже з'явилися в продажу VAIO Pro, де ціни починалися на тому ж самому рівні, що і Asus. It's a Sony! - звично вигукнув я і сів строчити лист із запитом.

Так жити не можна!

Через кілька днів новенький Sony VAIO Pro вже був в моїх руках. Це була старша модифікація з тих, що доступні на нашому ринку - з 256-гігабайтним SSD і сенсорним екраном. У цій конфігурації дзенбукі коштували все ж дешевше. Але мене все ще привертала "магія Sony" і душу грів корпус з вуглепластика. Грів, поки не взяв в руки, тому що зовні він виявився не настільки вражаючим, і вже точно програвав алюмінію Asus, хоча це швидше питання смаку. Магія Sony пропала відразу після того, як я побачив кнопку харчування. Велика кругла клавіша в торці, яка при включенні світилася зеленим кольором, зникла. Замість неї тепер звичайна прямокутна пластикова клавіша в правому верхньому куті панелі. Очевидно, що при такій товщині корпусу в торці вже ніякої кнопки не розташувати, але, впевнений, той геніальний дизайнер, який її придумав, знайшов би вихід із ситуації. Теоретично, він же міг запропонувати якесь рішення і зараз, але його "зарубали", вважаючи витратним надмірністю. Загалом, все дуже сумно, і не дивно, що історія Sony VAIO закінчилася саме так, як закінчилася.

Історія двох тижнів роботи з VAIO Pro являє собою хроніки боротьби з Windows 8. Таке відчуття, що ті, хто її спроектував, ненавидять своїх користувачів. Але коріння всіх проблем нової Windows лежать, на мій погляд, в одній-єдиній невірної гіпотези. Я вже не раз і не два її відзначав: спроба поєднати в одному пристрої планшет "для роботи" і комп'ютер терпить крах. Успіх планшета iPad, що є, хто б що не думав і не
  вважав, наймасовішим планшетом в світі (і, по суті, створив цей ринок, незважаючи на десятирічну історію планшетів на Windows ще з часів Windows XP Tablet Edition, на якій працював перший в моєму житті ноутбук), криється в одній простій ідеї: по своїй архітектурі планшет ближче до телефону, ніж до комп'ютера. Крапка. Тому у нього повинен бути інтерфейс, як у сенсорних телефонів, процесор, як у сенсорних телефонів і менше вага і розміри, ніж у самих портативних комп'ютерів.

Зрозуміло чим керувалися архітектори Microsoft в даній ситуації - такі планшети вже є, і їм хотілося зробити "якісь більш інші". До того ж найбільші партнери Microsoft - такі ж транснаціональні компанії на кшталт Dell, HP, Asus і так далі, для яких програмне забезпечення Microsoft є стандартами роботи. Звідси і народилася ця божевільна ідея з "планшетами для роботи". Але бог з ними, трансформерами з відстібаються екранами (не оплакувати мільярд чужих грошей, списаних у збитки з першим поколінням планшета Surface, у якого версія для ARM-процесорів виявилася і зовсім феєрично недолугої). Але навіщо ноутбуку сенсорний екран не може пояснити ніхто. Все лише загадково посміхаються.

Але головна біда (для мене вже точно) полягає навіть не в сенсорному екрані ноутбука, і не у відсутності кнопки "Пуск", цинічно намальованою в оновленні (типу, ми її повернули - ось же вона), але навіть не є клікабельно. А в тому, що Windows 8 дає користувачеві два інтерфейси - один для "планшетів", інший для "комп'ютерів". При цьому не працюючи нормально ні там, ні там. Чого тільки варта необхідність установки двох версій Skype: чи це не прямий доказ шизофренії? За замовчуванням в системі варто версія Skype для планшетного інтерфейсу. Це означає, що при його запуску, Skype займає весь екран. Тоді як ми всі звикли до того, що це сервісна програма, яка постійно висить у фоновому режимі і займає скромний стовпчик на екрані. І так, я знаю, що в "планшетній" Windows є аж два екрани! Тобто багатозадачність для Microsoft в 2013 році, коли вийшла Windows 8, зводиться до роботи з двома додатками. При тому, що панелі завдань в планшетній версії немає. Завіса.

Установка "настільної" версії Skype гідна окремої пісні. Ось хто мені пояснить: чому користувач Windows 8, авторизований в системі (Microsoft ID або як там він зараз називається - компанія в останні роки так часто змінює свої назви, що вже не знаєш що чим називати, останнім таким "перейменуванням" став SkyDrive, який вже не SkyDrive), та ще авторизований в ньому ж, другий раз, тепер вже в браузері, повинен авторизуватися ще раз для завантаження Skype? Це вже не шизофренія, панове, а справжнісінька параноя. Підсилює враження той факт, що операційною системою Windows 8 і Skype володіє (і розвиває) одна і та ж компанія. 

Але і це можна було б пережити. Здавалося б - увійшов в режимі настільного комп'ютера і працюй собі, як раніше, в Windows 7. Але немає - якесь незручне дотик тачпада і звідки не візьмись, як кошмарний сон, знову вилітає цей "планшетний" інтерфейс. І ти, сконцентрований на роботі, постійно повинен сіпатися і гарячково згадувати - що на цей раз треба зрушити або натиснути. Ясна річ, любові до Windows 8 це не додає.

Зрозумійте мене правильно - я, як і всі ви, бачив критику Windows c кожною новою версією цієї операційної системи. Як правило, раніше все "лаялися" на чергове підвищення апаратних вимог. Пам'ятається, в Windows Vista (не найвдалішою версії Windows) потрібно було мінімум 2 гігабайти оперативної пам'яті для комфортної роботи. Зараз, коли в телефонах вже ставлять більше, це виглядає безглуздо, але критики було хоч греблю гати. Я ж, навпаки, якраз за часів Windows Vista купив HP Compaq 6710b, в якому і було 2 гігабайти оперативної пам'яті, тому навіть в цій щодо спірної версії операційної системи, мене влаштовувало все. Аналогічно з Windows 7. C ній взагалі не було ніяких особливих проблем, крім "общеродових" - на зразок системного реєстру, який засірать чим завгодно і змушує раз у рік повністю перевстановлювати систему. До слова, Windows на своєму попередньому ноутбуці я так жодного разу і не встановлювати заново. І то лише тому, що його ресурси спочатку були надмірними - 6 гігабайт ОЗУ в 2010 році виглядали незвичайним явищем. За фактом, вище 5 гігабайт оперативної пам'яті мені так нічим зайняти і не вдалося.

Я все це до того, що я ніколи не був Хейтер Windows. Поки з нею можна було працювати - вона мене повністю влаштовувала. Але у випадку з Windows 8 я зрозумів, що у мене немає ні сил, ні бажання воювати з нею. Мені потрібна не війна, мені потрібно від ноутбука, щоб він давав можливість працювати. І так - я знаю, що є спеціальні утиліти для того, щоб повернути їй "старий" вид. Або що щось там можна повідключали руками тут, потім провернути вимикач там, а з ось тим - просто змиритися. Але з віком стаєш все більш консервативним. І все менше виникає бажань щось там поколупати, і все більше хочеться, щоб ноутбук просто працював так, як потрібно. А не так, як хочеться комусь. Життя коротке для того, щоб витрачати її на постійне допилювання Windows (або Android).

Всім, хто дає поради про те як "приручити" Windows 8, мені хочеться поставити запитання: якщо всім користувачам хочеться все повернути "як було раніше", чи не є це прямим доказом того, що розробник системи зробив фатальну помилку, звернувши "не туди "? Microsoft частково визнала ці проблеми, повернувши ту ж кнопку "Пуск" у версії Windows 8.1. Загалом, якщо ви готові з Windows 8 якось жити разом, можу порадити вам цикл корисних статей Сергія Шаманова, розміщених на нашому сайті. Мені вони, на жаль, вже не знадобляться.

Але якщо треба вибирати і вибір важкий

Таким чином, ситуація з вибором нового ноутбука на Windows зайшла в глухий кут, і я почав подумувати про покупку макбука. Зрештою - я, напевно, останній з ІТ-журналістів, який до цих пір жодного разу не користувався і не володів макбуком. Вони чудово виглядають в своїх алюмінієвих корпусах, тонкі, легкі, довго працюють в автономному режимі. І ціни на них знижуються не такими, гнітючими мене кожен раз перед продажем попереднього ноутбука, темпами (не в останню чергу завдяки алюмінієвим корпусам). А тут ще наш маководов Сергій Макаренко підкидав у вогонь дров, пропонуючи допомогу у виборі, освоєнні "і взагалі".

В кінцевому підсумку мій опір був зломлений всього за тиждень (або щось близько того). Насправді головною психологічною проблемою була необхідність змиритися із збільшенням бюджетом на покупку. Тому що сума в 2 тисячі доларів (а саме стільки коштувала запропонована мені модифікація) в мої плани спочатку не входила. У підсумку я зупинився на модифікації ME865 - це 13-дюймовий MacBook Pro з екраном ретина, 2-ядерним процесором Core i5 (це єдиний крок назад в порівнянні з моїм попереднім ноутбуком), 8 гігабайтами оперативної пам'яті і 256-гігабайтним SSD.

адаптація

Процес адаптації пройшов набагато швидше, ніж я очікував. По суті, 80% моєї роботи відбувається в браузері, включаючи роботу з поштою. Решта - робота з таблицями і документами, обробка фото і відео. Сама система виявилася дуже простий в освоєнні. І зручною. Успіх Apple в чималому ступені залежить від того простого факту, що компанія звела юзабіліті в ранг релігії, і неухильно дотримується цього шляху. Не кажучи про те, що я вперше з часів DOS відчув повний контроль над вмістом комп'ютера. Однією з незрозумілих речей, які завжди дратували мене в Windows (згодом, звичайно, це почуття притупилося від безвиході) - це те, що встановлюються (і системні) програми створювали і генерували якусь незрозумілу купу файлів. І зрозуміти що це за файли, навіщо вони мені (і чи потрібні взагалі) було рішуче неможливо. У MacOS такої проблеми немає. Зате робота з тачпадом, дійсно, вище всяких похвал. Всі ці численні мультитач-жести роблять життя просто чудовою. А роботу - приємною і ефективною. Всього через тиждень я вже прекрасно обходився без "правої кнопки миші" на тачпаде, і звик до "світлофора" з хрестиком в лівому, а не правом верхньому куті.

Ситуація з браузером зважилася на відмінно - все той же Chrome, пам'ятає (хай живе хмарне зберігання!) Всі мої потрібні паролі і настройки (там, де я їх дозволив зберегти, зрозуміло). Питання з офісним пакетом зважився досить швидко - всім покупцям нових комп'ютерів Apple пакет iWorks доступний безкоштовно, тому Pages, Numbers і Keynote я отримав відразу.

Звичайно, Numbers програє Excel - тут навіть говорити нема про що. Але, поклавши руку на серце, я за все своє життя користувався лише двома формулами в таблицях: порахувати суму і порахувати середнє значення. Та й таблиці куди як частіше дивився, чим створював. Pages теж набагато слабкіше Word. Єдине чого мені в ньому не вистачало - підрахунку символів в знаках (особливість журналістської роботи). Потім я цю настройку таки знайшов. Але в ній не було підрахунку символів, включаючи пробіли (теж потрібно для роботи). Кумедний факт, але ця можливість з'явилася в першому ж оновленні Pages, яке з'явилося в протягом місяця після того, як я перейшов на MacOS. Таким чином, частина проблем зважилася. Залишалися фото і відео.

З відео виявилося все простіше і складніше одночасно. Програма iMovie поставляється з операційною системою безкоштовно, як і повністю мене влаштовував останні 4 роки Windows Movie Maker (останні роки - Live Movie Maker, я ж кажу, що в Microsoft не все гаразд з перейменуванням). Освоєння iMovie зайняло більше часу, ніж я розраховував - монтаж першого ж відео зайняв не пару годин, як я сподівався, а все 12. Результат можна побачити тут, в самому кінці. На мій погляд, вийшло непогано. І після освоєння справи підуть швидше. Зате я отримав для роботи ще масу шаблонів для відео, красиві бібліотеки переходів і навіть музичну бібліотеку з очищеними авторськими правами для використання. У наявності одні переваги.

З обробкою фото все було найскладніше. Звичайно, можна поставити піратський Photoshop, але є якесь одночасно піжонство і свідоме повагу до чужої роботи в тому, щоб не тримати на своєму комп'ютері піратських програм. Після кількох незрозумілих редакторів, мій вибір (за порадою Паші Урусова) зупинився на прекрасній програмі Pixelmator вартістю всього 30 доларів. На її освоєння пішло, напевно, ще з добрий десяток годин, але в цілому вона мене влаштовує. Бракує хіба що пари хитрих фільтрів, які є в "великому" Photoshop, і якими я користувався. В іншому ж використання додатків, надмірних за своїми можливостями для стоять перед тобою завдань, мабуть, неправильний підхід. Потроху починаю розуміти як люди живуть і прекрасно себе почувають без MS Office і Photoshop. І не просто відчувають, а використовують свої комп'ютери саме для роботи.

 Кінець - це початок 

На завершення цього тексту мені залишається лише подякувати компанії Microsoft, яка зробила все для того, щоб я став користуватися MacOS на MacBook. Краще самій Microsoft c цією роботою не впорався б ніхто. Зайве підтвердження тези про те, що головним ворогом Microsoft сьогодні є вона сама. Подивимося чи вдасться новому CEO щось виправити, мені особисто залишається йому лише поспівчувати: завдання перед ним стоять титанічні. І якщо через кілька років в Windows дійсно щось зміниться в кращу сторону, то я радий, що весь цей важкий для неї період я перечекаю в більш спокійній гавані. Мені комп'ютер і операційна система потрібні для того, щоб працювати. А не для того, щоб з ними воювати. 

PS Якщо вам сподобався цей текст, є ще його первоапрельское продовження - «Прости, Microsoft: чому мені не сподобався MacBook і я повернувся до Windows 8». Приємного вам проведення часу!