Світ виробництва електроніки за останні тридцять років пережив два цикли перезавантаження. Колись непохитна Японія, яка диктувала правила гри у 90-х, поступово здала позиції під тиском економічних криз, сильної єни та невміння перебудуватись під нову цифрову реальність. На цей вакуум блискавично відреагували південнокорейські чеболі на кшталт Samsung і LG — з агресивними інвестиціями у DRAM, LCD і підбіром японських інженерів без зайвих сентиментів. Навіть удар азійської фінансової кризи 1997 року у підсумку тільки загартував їхню глобальну хватку.
А далі на арену вийшов Китай: спочатку — як гігантський цех для світових брендів, а тепер — як самостійний гравець із амбіціями Huawei і Xiaomi та ставкою на технологічну незалежність. Перехід від аналогового до цифрового, від інтегрованого до модульного виробництва, зміни економічних циклів і національні стратегії зробили свою справу. Сьогодні боротьба за майбутнє — це матч між корейськими лідерами та китайськими претендентами, у той час як Японія обрала нішу високотехнологічних компонентів. Світлофор уже миготить: далі буде ще цікавіше.
Швидкий перехід
- Розквіт і занепад японського виробництва електроніки (1990-ті)
- Сходження Південної Кореї: зміна статус-кво (кінець 1990-х - 2010-ті роки)
- Піднесення Китаю: нова глобальна майстерня та новатор (2000-ті – 2020-ті)
- Порівняльний аналіз: стратегії та бізнес-моделі країн
- Секторальні поля битв: відстеження змін
- В сухому залишку
Розквіт і занепад японського виробництва електроніки (1990-ті)
На початку 1990-х Японія сиділа на троні світової електроніки. Akihabara світилася неоновими логотипами Sony, Panasonic і Sharp, а японські бренди здавалися всесильними: вони не просто продавали товари, а задавали стандарти для всієї індустрії. Транзисторні радіо, Walkman, перші серійні ноутбуки Toshiba, відеомагнітофони JVC — все це не просто хіти продажів, а культурні явища. У 1991 році Японія експортувала понад 87% своїх відеомагнітофонів, а компанії з країни тримали більшу частину світового ринку напівпровідників.
Для тих, хто хоче знати більше
Akihabara — історичний район Токіо, відомий як епіцентр японської електронної культури. Після Другої світової війни він швидко перетворився на "Місто електроніки", де концентрувались магазини побутової техніки, радіодеталей і новітніх гаджетів. У 1980–1990-х Akihabara стала вітриною японського технологічного домінування: тут рекламували свої новинки Sony, Panasonic, Sharp та інші гіганти. Згодом район еволюціонував, додавши до своєї ідентичності культуру аніме, манги та геймерських центрів. Сьогодні Akihabara лишається культовим місцем для шанувальників електроніки та попкультури, хоча її роль як технологічного флагмана поступово зменшилася.
Лідерство японських виробників простягалося від побутових пристроїв до ключових компонентів: DRAM-пам'ять, LCD-дисплеї, сонячні батареї — скрізь стояли японські імена. У 1989 році 6 із 10 найбільших виробників напівпровідників у світі були японськими. На піку свого домінування здавалося, що змістити Японію з вершин технологічної ієрархії неможливо. Але як показав час — навіть ідеально побудовані імперії не вічні.
Складові успіху
Японія побудувала своє домінування в електроніці на потужному фундаменті післявоєнної модернізації. Реформи в освіті, земельні перетворення та національна єдність сформували армію кваліфікованих кадрів. Стратегічні ходи на кшталт ліцензування транзисторної технології для створення першого кишенькового радіо Sony заклали базу майбутніх проривів. Головною перевагою японських компаній стало виробниче мистецтво: Kaizen, бережливе виробництво і модель Toyota Production System дали світові продукцію, яка поєднувала якість, надійність і геніальну мініатюризацію. Приклади типу Walkman і VHS стали іконами (детальніше про це можна прочитати в нашій історії Аіко Моріти, співзасновника Sony).
Але під цим броньованим корпусом ховалися майбутні слабкі місця. Система Кейрецу (Keiretsu) — мережа взаємозалежних компаній — забезпечувала стабільність, але водночас гальмувала відкритість до змін. Модель інкрементальних інновацій (підхід, коли компанії чи країни зосереджуються не на створенні абсолютно нових проривних технологій, а на поступовому вдосконаленні продуктів або процесів, що вже існують) і фокус на ідеальному "залізі" виглядали бездоганно в аналогову епоху, але в цифровому світі 1990-х, де все вирішувалося швидкістю, софтом і відкритими стандартами, японська машина почала буксувати. Стабільність обернулася інерцією.
Насіння занепаду (кінець 1990-х)
Непохитне домінування японської електроніки почало сипатися в 1990-х, коли на країну одночасно обвалилися внутрішні проблеми, зовнішній тиск і стратегічні помилки. Першим ударом стала "бульбашка активів" (з 1986 по 1991 рік, ціни на нерухомість і фондовий ринок були сильно завищені), що лопнула — Японія впала у "втрачене десятиліття" стагнації. Падіння прибутків, скорочення інвестицій у RD, масові звільнення — все це серйозно послабило корпоративний сектор. Багато виробників спробували скоротити витрати, переносячи виробництво в Південно-Східну Азію. І цим відкрили двері: знання і технології пішли до потенційних конкурентів на кшталт Південної Кореї та Тайваню.
Для тих, хто хоче знати більше
"Втрачене десятиріччя" (Lost Decade) — період економічної стагнації в Японії, який розпочався після краху фінансової бульбашки на початку 1990-х років. Бум на фондовому ринку й у нерухомості 1980-х закінчився обвалом, що паралізував банківський сектор, обвалив споживчі витрати і призвів до дефляції. Замість короткострокової кризи Японія загрузла у довготривалому застої: ВВП майже не ріс, корпоративні борги душили бізнес, інвестиції в технології скоротилися. Невдалі реформи та консерватизм тільки посилювали проблему. Насправді, "десятиріччя" розтяглося майже на два десятиліття — аж до 2000-х років.
Зовнішні фактори лише підлили бензину у вогонь. Угода Plaza Accord 1985 року змусила єну різко зміцнитися — японські товари стали надто дорогими для світу. Далі — торгова війна зі США і угода про напівпровідники у 1986 році: мінімальні ціни на чипи, квоти на іноземців, удари по ключових позиціях Японії. Ця угода встановлювала мінімальні ціни (справедливу ринкову вартість) на японські мікросхеми, що продаються в США, і передбачала розширення іноземного доступу (з 10% до 20%) на японський ринок напівпровідників. Це дало змогу Intel і корейським новачкам прорвати оборону. Внутрішня інерція, надмірна ставка на вертикальні моделі та невміння адаптуватися до цифрової революції остаточно зламали домінування Японії у світовій електроніці.
Для тих, хто хоче знати більше
Plaza Accord — угода, підписана у 1985 році між США, Японією, Західною Німеччиною, Францією та Великою Британією в готелі Plaza Hotel, у Нью-Йорку. Мета — зменшити торговельний дефіцит США шляхом контрольованої девальвації долара. Для Японії це рішення мало драматичні наслідки: курс єни різко зріс, що зробило японські товари дорожчими на світовому ринку. У короткій перспективі це вдарило по експортах і прибутках корпорацій, а в довгостроковій — стало одним із факторів "втраченого десятиліття". Plaza Accord часто згадують як зовнішній шок, який підірвав японське економічне диво на піку його розвитку.
Стратегічно японські корпорації безнадійно запізнилися на зміну епох. Перехід від аналогової техніки до цифрової, зростання ролі софту та модульних виробничих ланцюгів — усе це вивертало навиворіт їхні старі переваги. Вертикальна інтеграція — коли одна компанія контролювала все від мікросхем до телевізора на полиці — перетворилася з козиря на тягар. Нова модель, яку в США створили Windows + Intel ("Wintel"), з її гнучкою спеціалізацією і відкритими стандартами, виявилася набагато швидшою і дешевшою.
Номінальний ВВП на душу населення Японії стагнував на рівні близько 40 000 доларів США з 1990-х років, тоді як економіка інших країн зазнала значного зростання.. Ілюстрація: Вікіпедія
Японці повільно приймали аутсорсинг і офшоринг, втрачали на витратах і не встигали за інноваціями постачальників. Яскравий симптом — "синдром Галапагосів": технічно круті, але надто локальні продукти.
Для тих, хто хоче знати більше
"Синдром Галапагосів" — термін, що описує, як технології або продукти розвиваються в ізоляції від глобальних стандартів, стаючи надто специфічними для локального ринку. Назва походить від унікальної еволюції видів на Галапагоських островах. У Японії це проявилося в 1990–2000-х роках: компанії створювали передові, але глибоко локалізовані продукти — наприклад, мобільні телефони з камерами і мобільним інтернетом задовго до iPhone, які працювали тільки в японських мережах. В результаті ці технології не змогли вийти на міжнародний ринок, що прискорило втрату глобального впливу японської електроніки.
Підсумок був безжальний: частка Японії на світовому ринку напівпровідників упала з понад 50% наприкінці 80-х до 28% у 2000-х. В DRAM — з 76% до мізерних 3%. Навіть у DVD-плеєрах: з 95% у 1997 році до 20% у 2006-му. Епоха японського електронного тріумфу завершилася на наших очах — і без права на реванш.
Падіння частки ринків серед японських виробників з 1987 до 2007 року в DRAM, DVD, РК-панелях та навігаційних системах авто. Ілюстрація: apjjf.org
Сходження Південної Кореї: зміна статус-кво (кінець 1990-х - 2010-ті роки)
Південнокорейський ривок у світ електроніки не стався сам собою — його витягли на собі родинні гіганти, відомі як чеболі. Samsung, LG та інші працювали в тісному тандемі з урядом, який з 1960-х розгорнув програму "керованого капіталізму": обрані компанії отримували дешеві кредити, податкові пільги, прямі субсидії та захищений внутрішній ринок. Надихнувшись японськими дзайбацу (Zaibatsu — великі японські фінансово-промислові конгломерати, що домінували в економіці до Другої світової війни, контролюючи численні компанії через родинну власність і вертикальну інтеграцію) та кейрецу (система взаємопов’язаних японських компаній, об’єднаних навколо великого банку або торгового дому, що співпрацюють через перехресне володіння акціями, довгострокові ділові зв’язки та спільне стратегічне планування), Корея пішла своїм шляхом, зробивши ставку на експорт і створення гігантів, які могли б битися на світовій арені. Але з певними пристосуваннями — початковою забороною чеболям володіти банками та націоналізацією фінансового сектора.
Ця модель швидко перетворила країну на одного з чотирьох "Азійських тигрів" (разом з Гонконгом, Сінгапуром та Тайванем), але не без ризиків. Чеболі накопичили колосальні борги — корпоративні коефіцієнти боргу перевищували 400% — і стали занадто великими, щоб падати без шуму. Прив'язка до держави стимулювала корупцію, кредитні бульбашки й агресивну експансію без тверезої оцінки ризиків. Вразливість цієї системи проявилася на повну під час Азійської фінансової кризи 1997 року, коли весь економічний фундамент хитнувся під вагою боргів і структурних перекосів.
Для тих, хто хоче знати більше
Чеболь (Chaebol) — унікальна форма великих родинно-корпоративних груп у Південній Кореї. Чеболі складаються з мережі взаємопов'язаних компаній, які контролюються однією родиною через складну структуру власності. Виникли після Корейської війни за активної підтримки держави, яка націлила їх на експорт і швидку індустріалізацію. Приклади: Samsung, Hyundai, LG. Чеболі отримували пільгові кредити, субсидії та доступ до захищених ринків. З одного боку, вони стали двигунами економічного дива Кореї. З іншого — створили системні ризики: надмірну концентрацію економічної влади, боргові навантаження та залежність від державної підтримки.
Стратегічні повороти та технологічні перегони
Державна підтримка дала стартовий імпульс, але справжній ривок Південної Кореї зробили самі компанії — передусім Samsung і LG. Вони не намагалися виграти всюди, як японці. Натомість зробили ставку на ключові сфери: DRAM-пам'ять і плоскопанельні дисплеї (спочатку LCD, згодом OLED). Samsung зайшов у DRAM-перегони пізніше за NEC чи Hitachi, але зайшов жорстко: купив дизайн у Micron, вклав понад 500 мільйонів доларів щороку в нові фабрики на початку 90-х і увійшли у цикл інвестицій, коли японські конкуренти саме згортали активність через кризу. У 1993-му Samsung обігнав Toshiba і став лідером у DRAM.
Така сама історія трапилася і в дисплеях. Samsung відкрив RD-центр у Йокогамі, переманюючи японських інженерів на тлі спаду у японській FPD-індустрії. Величезні вливання в дослідження, захоплення ноу-хау та ставка на правильні технології дозволили корейцям не просто наздогнати, а й обігнати Японію. Паралельно Samsung і LG виростили світові бренди у телевізорах і смартфонах. Це була не банальна копія: це була грамотна стратегія, яка поєднала сміливість, холодний розрахунок і вміння скористатися слабкістю противника в потрібний момент.
Вплив азійської фінансової кризи 1997 року
Азійська фінансова криза 1997 року стала для Південної Кореї холодним душем. Через короткострокові борги, слабкий банківський нагляд і ефект доміно з Південно-Східної Азії, країна впала у стрімке падіння: обвал валюти, крах фондового ринку, хвиля банкрутств. Модель чеболів — з її борговою гіпертрофією та кулуарним управлінням — тріснула по швах: за два роки зникли 11 із 30 найбільших груп. Корея отримала масштабний пакет допомоги від МВФ, але за жорстких умов: реструктуризація, відкритість, зниження боргів.
Для таких гігантів як Samsung і LG це стало шоком, який змусив різко зосередитися на головному. Вони позбулися зайвих активів, навели лад у балансах і зробили ставку на електроніку. Девальвація вона, хоч і болюча через валютні борги, одночасно зробила корейський експорт дешевшим і конкурентнішим. Поки японські корпорації буксували у своїх "втрачених десятиліттях", корейські гравці ставали агресивнішими, глобальнішими й ефективнішими. Криза зачистила поле — і перетворила виживших на справжніх лідерів нової епохи.
Піднесення Китаю: нова глобальна майстерня та новатор (2000-ті – 2020-ті)
Наприкінці 1990-х Китай почав набирати обертів, а в 21 столітті остаточно перетворився на головну «фабрику світу» для електроніки. Це не стало випадковістю: країна зіграла ва-банк, зібравши у своїх руках усе, що потрібно для виробничої домінації — колосальні масштаби, дешеву робочу силу, стрімке будівництво інфраструктури і добре вибудувані виробничі екосистеми. Компанії отримували не просто робітників і фабрики — вони потрапляли в повноцінне середовище, де поруч із заводом стояли постачальники, логістичні хаби та сервісні компанії, що дозволяло рухатися з неймовірною швидкістю.
Виробничий центр: масштаб, вартість та екосистеми
У центрі китайського виробничого дива стоїть підйом гігантів EMS (Electronics Manufacturing Services) і ODM (Original Design Manufacturing), де найгучніше ім'я — Foxconn. Тайванська Hon Hai Precision (Foxconn — це її торгова назва) стала найбільшим контрактним виробником електроніки у світі: iPhone, iPad, консолі, ноутбуки — усе це виходило з її фабрик. У 2012 році Foxconn випускала близько 40% усіх споживчих гаджетів планети. Модель eCMMS (повна вертикальна інтеграція від компонентів до логістики) дала китайським брендам можливість зосередитись на дизайні й маркетингу, залишивши виробничу рутину в руках профі.
Результат: Китай обійшов США та Європу за обсягами виробництва, ставши найбільшим експортером ІТ-продуктів — ПК, смартфонів, камер.
У 2023 році китайська промисловість генерувала $4.66 трильйона доданої вартості, забираючи 29% світового обсягу виробництва. Сьогодні Китай виробляє понад третину усієї світової споживчої електроніки.
Ключем до китайського домінування стало створення надщільних і самодостатніх індустріальних кластерів, особливо в районі дельти Перлинної ріки — Шеньчжень (Shēnzhèn), Дунгуань (Dōngguǎn) та інші міста. Шеньчжень, який тепер називають «Кремнієвою долиною Китаю», пройшов шлях від фабричного цеху до повноцінного центру RD, дизайну, прототипування і масового виробництва. Усе необхідне для створення гаджета — від мікросхем до корпусу — тут знаходиться за годину їзди, що дозволяє запускати продукти у виробництво з космічною швидкістю і мінімальними витратами на логістику.
Так, дешеву робочу силу Китай зараз втрачає: зарплати в прибережних зонах стрімко зростають. Але країна тримає позиції завдяки інвестиціям в автоматизацію, глибокому розвитку інфраструктури, масштабу внутрішнього ринку і безпрецедентній глибині ланцюгів постачання. Китай лідирує не тільки у фінальній збірці, а й у виробництві компонентів: наприклад, понад 70% ринку LCD-панелей сьогодні контролюють китайські заводи. Цей ефект «екосистеми» створює конкурентну стіну, яку важче пробити, ніж просто запропонувати нижчу зарплату.
Урядовий каталізатор і підтримка політики
Стрімкий злет китайської електроніки — це не випадковий подарунок ринку, а результат холоднокровного державного планування. Ще у 1980-х Китай запустив експеримент із спеціальними економічними зонами (SEZ), де все було налаштовано на залучення інвестицій: податкові пільги, спрощені регулювання, пільгові тарифи і окрема інфраструктура. Зіркою став Шеньчжень, який показав, як правильно стимулювати індустрію без задушливої бюрократії.
Другим великим трампліном стало вступ до Світової організації торгівлі (WTO) у 2001 році. Це відкрило китайським експортерам прямий доступ до світових ринків і знизило торговельні бар'єри. Після вступу експорт електроніки рвонув угору, Китай закріпився у глобальних ланцюгах поставок, а приватні компанії та спільні підприємства перетворилися на головні драйвери буму. Реформи були потрібні, але виграш виявився набагато більшим за компроміси.
Китай не обмежився створенням вільних зон і вступом до WTO. Держава запустила повний арсенал важкої індустріальної артилерії: масові інвестиції в порти, швидкісні залізниці, шосе — усе для того, щоб логістика працювала як швейцарський годинник. Паралельно вкладали в освіту, профтех, науку й дослідження, щоб створити власний кадровий резерв і базу для інновацій.
Спеціальні податкові пільги для "високотехнологічних" компаній, програми субсидій, дешеві кредити, пряме фінансування апгрейду технологій через державні фонди — все це поступово розвернуло Китай із простої фабрики в новий RD-центр. Апогеєм стратегії стала програма "Made in China 2025", яка офіційно заявила амбіції взяти під контроль робототехніку, аерокосмос, нову енергетику й наступні покоління ІТ. Китай витрачає на підтримку промисловості у відсотках до ВВП значно більше, ніж будь-яка інша велика економіка — і це дає свої плоди.
Від імітації до інновацій: місцеві бренди та технічне лідерство
Спочатку Китай був світовим цехом для чужих ідей, але тепер сам активно диктує правила гри. Перехід від простого складання до розробки власних технологій став новою нормою. Найяскравіше це видно в секторі смартфонів: Huawei, Xiaomi, Oppo, Vivo рвонули на глобальні ринки, відбираючи частку у Apple та Samsung.
Китайські компанії скористалися величезним домашнім ринком як тренувальним полігоном: пропонували техніку з агресивними характеристиками за привабливою ціною, швидко оновлювали модельні лінійки та шукали нові бізнес-моделі. Вони не тільки збирали девайси, а й вчилися: поступово вдосконалювали "залізо", шліфували софт і вкладали гроші в RD. Тепер усе більше китайських брендів розробляють власні технології, зменшуючи залежність від іноземних постачальників і піднімаючись у глобальному технологічному ланцюзі.
Яскравим символом китайського прориву стала Huawei. Починаючи як постачальник телеком-обладнання, бренд виріс у глобального гравця на ринку смартфонів, поки не влетів у стіну санкцій США. Але навіть під жорсткими обмеженнями Huawei не здалася: процесор Kirin 9000S, зроблений власним підрозділом HiSilicon і випущений силами китайської компанії SMIC, вразив ринок — технологічний прорив, який багато хто вважав неможливим у поточних умовах. Сьогодні Huawei — на передовій китайської кампанії з побудови самодостатнього ланцюга виробництва чипів: від дизайну й фабрикації до складного софту для проєктування мікросхем.
Китайські інновації тепер захопили великі технологічні плацдарми: 5G, штучний інтелект, електромобілі (де лідерство вже не тільки у виробництві, а й у батареях та процесах), дисплеї (Китай уже перегнав Південну Корею за OLED-панелями для смартфонів). Компанії на кшталт BOE і TCL CSOT вклали мільярди в дисплеї наступного покоління. Формула успіху очевидна: глобальне навчання + внутрішні інвестиції + державна підтримка = стрімкий підйом із рівня "складальника" до ролі технологічного лідера.
Порівняльний аналіз: стратегії та бізнес-моделі країн
Шлях Японії, Південної Кореї та Китаю в електроніці — це не просто різні історії розвитку. Це три різні підходи до того, як будувати виробництво, управляти інноваціями й завойовувати ринки. У кожного — свої умови старту, свої стратегічні ставки і свої бізнес-філософії. Порівняння їхніх моделей чітко показує: успіх залежить не тільки від технологій чи грошей, а й від того, як країна вміє адаптуватися до змін, управляти ризиками і працювати на випередження.
Японія: фокус на інтегрованому апаратному забезпеченні
Японські гіганти 1980–90-х — Sony, Panasonic, Hitachi — будували бізнес на вертикальній інтеграції: усе — від мікросхем до телевізорів — робили самі. Сила була в бездоганних виробничих процесах: Kaizen, lean-менеджмент і фанатична увага до якості. Система Keiretsu доповнювала модель: тісні зв'язки з постачальниками, стабільне фінансування, мінімальні ризики.
Ця схема ідеально працювала для складних аналогових пристроїв. Але коли світ перейшов у епоху цифри, софту й відкритих стандартів, стара машина почала буксувати. Вертикальна модель виявилася негнучкою, а орієнтація на внутрішній ринок породила "синдром Галапагосів" — чудові технології, які нікому за межами Японії були не потрібні.
Південна Корея: Швидкий перехід від послідовника до лідера
Південнокорейські чеболи — на чолі з Samsung і LG — грали за принципом "швидкого переслідувача". Спочатку ліцензували технології у Японії, потім удосконалювали й випереджали оригінал. Їхня фішка — неймовірно сміливі, а іноді навіть ризиковані інвестиції у стратегічні компоненти: DRAM та РК-дисплеї. Поки конкуренти економили в кризу, корейці будували нові заводи й скуповували японських інженерів.
З часом Samsung і LG вийшли з тіні: не лише стали лідерами в компонентах, а й побудували власні світові бренди в споживчій електроніці. Вони зберегли вертикальну інтеграцію у ключових напрямках (пам'ять, дисплеї), але грамотно використовували глобальні ланцюги постачання. Після болючого, але корисного шоку кризи 1997 року, корейські корпорації перезапустилися: зробили ставку на преміум-сегмент і агресивну глобалізацію.
Китай: масштабування, вартість, екосистема та зростання інновацій
Китай почав гру з іншої карти: величезний масштаб, дешева робоча сила і сильне державне втручання через спеціальні економічні зони та субсидії. На старті модель була проста: контрактне виробництво — такі гіганти, як Foxconn, працювали конвеєром для всього світу, збираючи айфони, ноутбуки й телевізори. eCMMS-модель Foxconn дозволяла закрити весь цикл: від компонентів до логістики.
Поступово Китай підняв ставки. Використовуючи свій гігантський внутрішній ринок і програми на кшталт "Made in China 2025", країна почала штурмувати верхні поверхи ланцюга вартості. На арену вийшли Huawei, Xiaomi та інші: швидкі інновації, агресивні ціни, власні цифрові екосистеми. Китайська стратегія — це еволюція на прискоренні: від світового цеху до глобального інноватора за якихось кілька десятиліть.
Таблиця Порівняння трьох моделей: Японія — Корея — Китай
| Країна | Стратегія | Сильні сторони | Слабкі місця | Еволюція |
|---|---|---|---|---|
| Японія | Вертикальна інтеграція, майстерність у виробництві | Якість, надійність, мініатюризація | Негнучкість, фокус на внутрішньому ринку (синдром Галапагосів) | Лідер аналогової епохи, провал на переході до цифрової |
| Південна Корея | "Швидкий переслідувач", агресивні інвестиції в ключові компоненти | DRAM, дисплеї, глобальні бренди (Samsung, LG) | Висока залежність від великих корпорацій (Chaebol), кризи через борги | Старт на копіюванні, перехід до технологічного лідерства |
| Китай | Спочатку контрактне виробництво, тепер фокус на інновації | Масштаб, швидкість виробництва, сильна держпідтримка | Залежність від глобальних технологій (зменшується), політичні ризики | Від "фабрики світу" до глобальних брендів і RD-центрів |
Секторальні поля битв: відстеження змін
Тектонічний зсув у лідерстві електронної промисловості розгортався не одномоментно — і не скрізь однаково. Якщо заглянути глибше в окремі сектори — напівпровідники, дисплеї, мобільні телефони, побутова електроніка — стає видно: кожна галузь мала свій власний ритм, свої баталії й своїх переможців. Саме тут найкраще видно, як різні стратегії Японії, Кореї та Китаю зіштовхувалися й змінювали правила гри.
Напівпровідники (фокус на DRAM-пам'яті)
Історія DRAM — це ідеальна ілюстрація, як падають гіганти і злітають нові хижаки. Наприкінці 1980-х японці — NEC, Toshiba, Hitachi — контролювали понад половину світового ринку пам'яті. Все змінило американо-японське напівпровідникове перемир'я 1986 року, яке зруйнувало монополію, і зсув попиту у бік ПК, де японці програли.
На арену вийшли Samsung і SK Hynix. Поки японські корпорації душилися власною кризою, корейці вкладали сотні мільйонів у нові фабрики й технології. Уже в 1993 році Samsung вийшов на перше місце, а до 1998-єм Південна Корея повністю обійшла Японію в DRAM. Японські гіганти, один за одним, вийшли з ринку.
Сьогодні Samsung і SK Hynix тримають світову пам'ять у своїх руках — особливо у швидкозростаючому сегменти HBM для штучного інтелекту. Але на горизонті вже рухається Китай: Huawei, SMIC, YMTC — підсилені держфінансуванням, вони поступово розмивають гегемонію, особливо в NAND-пам'яті і менш передових DRAM-розробках.
Дисплеї (від LCD до OLED)
Історія дисплеїв — ще одна серія великого перерозподілу сил. Першими на сцені блищали японці: Sharp та інші винахідники LCD-технології. Але сценарій швидко змінився. У кінці 1990-х — на початку 2000-х Samsung Display і LG Display зайшли на ринок агресивно: вкладали мільярди, переманювали японських інженерів і до 2004 року вибили Японію з трону.
Втім, їхнє лідерство тривало недовго. Уже наприкінці 2000-х у гру вступили китайці, і вступили жорстко. BOE і TCL CSOT, підкріплені держсубсидіями на мільярди доларів, залили ринок LCD-панелями. Почалася бійня цін і переповнення складів.
В результаті японці капітулювали першими (JOLED не витримала і збанкрутувала), а за ними здалися і корейці. Samsung Display повністю закрила виробництво LCD, а LG Display продала свій китайський завод TCL. Зараз у LCD-панелях Китай тримає понад 70% світового ринку — і кінця цій монополії поки не видно.
Корейці давно вміють бачити бурю на горизонті. Коли стало ясно, що LCD перетворюється на банальну товарну продукцію, Samsung Display і LG Display зробили стратегічний розворот у сторону OLED — панелей з пікселями, що самі підсвічуються, із кращим контрастом і гнучкістю.
LG Display першою у 2013 році вивела на ринок великі OLED-телевізори, тоді як Samsung зробила ставку на компактні OLED для смартфонів. В підсумку корейці забрали преміум-сегменти — від ТВ і смартфонів до панелей для автомобілів. Сьогодні LG Display тримає близько 80% світового виробництва OLED для телевізорів.
Але історія з LCD повторюється. Китайські гравці на кшталт BOE, Visionox і Tianma вливають мільярди в OLED-заводи. У смартфонах вони вже випередили Корею за обсягами поставок. BOE будує гігантський новий завод, щоб напряму конкурувати з Samsung і LG у великих панелях.
Поки що корейці тримають технологічну перевагу, але китайський тиск наростає. І цього разу запас часу менший, ніж здається.
Мобільні телефони
Історія мобільних телефонів — це класичний приклад того, як швидко новачки можуть перевернути ієрархії. Японці першими додали камери (Sharp) і інтернет у телефони ще до появи iPhone, але через синдром Галапагосів їхні інновації так і залишилися локальним дивом.
До епохи смартфонів світ тримали в руках Nokia, Siemens і Motorola з Sony Ericsson. А потім 2007-го гримнув iPhone — і на вершині, за кілька років, залишилися тільки двоє: Apple і Samsung.
Та починаючи з середини 2010-х усе різко змінилося. Китайські гравці — Huawei, Xiaomi, Oppo, Vivo — вибухнули, спершу забравши Китай, а потім і весь світ. Huawei майже обігнав Apple і Samsung, перш ніж отримав жорсткі санкції США. Xiaomi вирвався у трійку лідерів, а Transsion (із брендами Tecno, Infinix, iTel) тихо захоплює Африку, Індію і Латинську Америку.
Ринок тепер зовсім не той: Apple утримує преміум, Samsung — обсяги, але обидва втрачають частку на середньому і бюджетному рівнях. Смартфонна шахівниця стала набагато більш фрагментованою — і в цьому заслуга китайських майстрів швидкого прориву, які сьогодні контролюють 2/3 світового ринку смартфонів.
Структура глобального ринку смартфонів в 2024 році за виробниками. Ілюстрація: Counterpoint
Телевізори
Телевізійний ринок став ще одним яскравим прикладом зміни глобальної розстановки сил. Протягом 1980-х і 1990-х японські бренди, зокрема Sony і Panasonic, беззаперечно домінували, диктуючи стандарти завдяки технологіям Trinitron та Viera. Проте перехід індустрії до плоскопанельних дисплеїв (спочатку LCD, потім OLED) відкрив вікно можливостей для південнокорейських гігантів — Samsung та LG. Спираючись на свої успіхи у виробництві панелей, сильний бренд і агресивний глобальний маркетинг, вони до 2010-х років стали першим і другим виробником телевізорів у світі. В особливо прибутковому преміум-сегменті вони закріпилися завдяки OLED-телевізорам LG і QLED-моделям Samsung.
Але історія повторилася: на арену вийшли китайські бренди TCL, Hisense і Xiaomi. Спочатку вони захопили масовий ринок LCD-телевізорів, використовуючи доступ до недорогих панелей власного виробництва (TCL CSOT, BOE) і ціновий демпінг. З 2022 по 2024 роки їхня сукупна частка у сегменті LCD-TV різко зросла, тоді як Samsung і LG втратили позиції. Під тиском дешевих конкурентів корейці змушені були ще активніше робити ставку на преміум: великі діагоналі (75" і більше), OLED, а також розробку власних платформ для контенту.
Однак китайські компанії не зупиняються — вони активно освоюють преміальний сегмент, пропонуючи Mini LED, великі екрани та конкурентні розумні платформи для Smart TV. Боротьба за майбутнє на ринку телевізорів точиться навколо інноваційних технологій дисплеїв (OLED проти передових LCD), діагоналей, софту та контентної екосистеми, де китайські бренди стають дедалі серйознішою загрозою для корейських лідерів.
В сухому залишку
Міграція центру сили в індустрії електроніки — від Японії до Південної Кореї, а звідти до Китаю — стала хрестоматійним прикладом того, як поєднання технологічних зрушень, економічних криз і державних стратегій формує новий світовий порядок.
Японія, нездатна адаптуватися до цифрової доби, втратила споживчі ринки, але зберегла контроль над критичними вузлами виробничого ланцюга. Південна Корея виросла на DRAM і дисплеях, але тепер мусить боротися за позиції під тиском китайського масштабу. А Китай — від копіювання до патентів, від складання до амбіційної автономії в напівпровідниках — швидко змінює правила гри.
Сьогодні індустрія виглядає як шахова дошка, де гравці змінюють стратегії в реальному часі. Попереду — перегони в галузі ШІ, чіпів, EV та мільйонів «розумних» речей. Виживуть не ті, хто першим стартував, а ті, хто вміє вчасно перебудуватися, не загубившись у геополітичному серпантині та ланцюгових залежностях глобальної економіки.
Для тих, хто хоче знати більше
Співзасновник і головний редактор gagadget.com. Закінчив факультет журналістики Київського Національного університету в 1998 році. Перші публікації в ЗМІ робив ще в шкільні роки (тоді ще були газети). Спостерігав за еволюцією смартфонів у першому ряду ще з часів Nokia 7650 на Symbian. З 2002 року спеціалізується на темі смартфонів, мобільного зв'язку та аналізі розвитку ринку споживчої електроніки. Лауреат PRESSZVANIE-2014 у номінації "Телекомунікації та IT".
