У 1945 році, серед руїн післявоєнного Токіо, 24-річний фізик читає в газеті, що в напівзруйнованому універмазі відкрився імпровізований цех з ремонту радіо. Засновник — його старший товариш по військовій лабораторії. Вже за кілька днів юнак кидає престижну роботу викладача фізики, пакує речі та їде до столиці. Грошей майже нема. У країні — розруха, нестача їжі й жодної надії на економічне відродження. Але в цьому радіоремонтному підвалі вже народжується компанія, яка за кілька десятиліть змінить музику, телебачення і запустить сприйняття бренду «Made in Japan» в стратосферу. Ім'я фізика — Акіо Моріта (Akio Morita) і він робить те, що для сина традиційної японської родини звучить як виклик богам, — відмовляється успадковувати справу батька і йде займатися електронікою. У листі до рідних він пише, що хоче створювати нові речі, а не повторювати старі. Рішення сприймають як зраду. Але саме цей крок стане першим у побудові компанії Sony, яка згодом змусить увесь світ.
Цей текст — про те, як з малого стартапу в зруйнованій війною країні народилася глобальна компанія, чому Sony стала іконою не лише технологій, а й стилю життя. Які з її продуктів запустили ланцюгову реакцію успіху, а які — могли все зіпсувати. Він про великі рішення і прикрі (але повчальні) невдачі. А, найголовніше, — про те, чому спадщина Акіо Моріти досі живе, навіть коли Sony вже не та.
Швидкий перехід
- Від спадкоємця виробника саке до фізика
- Народження Sony: післявоєнний хаос, паяльник і 375 доларів на старті
- Транзисторна революція
- Філософія Моріти: як мислив підприємець, що навчив світ купувати японське
- Betamax проти VHS: коли технічна перевага — ще не перемога
- Sony купує Голлівуд: як Моріта з’єднав техніку і контент
- Народження PlayStation
- Спадщина Моріти
- В сухому залишку: чому нас може навчити історія Моріти
Від спадкоємця виробника саке до фізика
Акіо Моріта народився 26 січня 1921 року в Нагої (Nagoya) — у світі, де слово «традиція» важило більше за диплом. Його сім’я займалась бізнесом ще з 1665 року, коли в селі Косугая (Kosugaya) почали варити саке, виробляти пасту місо й розливати соєвий соус. Моріта був першим сином у родині та п’ятнадцятим (!) спадкоємцем роду — усе вказувало на те, що його шлях давно прописано: продовжити справу, не зіпсувати ім’я, тримати планку.
Моріта Кюдзаемон та його 4-місячний син Акіо. Ілюстрація: akiomorita.com
Батько, Кюдземон (Kyuzaemon), виховував його як наступника бізнесу — з дитинства привчав до дисципліни, якості й довгострокового мислення. Це була така собі корпоративна академія, вбудована в побут. І хоча в майбутньому Моріта не раз критикуватиме західні компанії за одержимість короткостроковим прибутком, саме фінансова подушка від родини дала йому змогу ризикнути — і створити компанію на уламках післявоєнної Японії.
Інший вплив прийшов звідки менш очікувано — від мами. Вона прищепила йому любов до класичної музики. Сім’я однією з перших у країні придбала RCA Victrola — програвач, який не просто крутив платівки, а запустив цікавість Моріти до електроніки та звуку. Так майбутній засновник Sony виріс на поєднанні — жорсткої бізнес-школи вдома і м’якої пристрасті до технологій. Комбінація, яка й зробила його небезпечним — для шаблонів.
Хоч його все життя готували до діжок із саке, серце Моріти давно бродило в іншому напрямку — до формул, проводів і сигналів.
Його тягнуло не до комерції, а до точності: математика, фізика, електроніка.
Ще підлітком він зібрав власну аматорську радіостанцію — не тому, що треба було комусь телефонувати, а тому що хотів зрозуміти, як це все працює.
Захоплення було настільки глибоким, що навчання ледь не полетіло в тартарари. Але після різкого включення в режим «зубріння» він таки вступив до престижної Восьмої вищої школи, де взяв курс на фізику. У 1944 році Моріта закінчив Імператорський університет Осаки з дипломом фізика в руках і щонайменше кількома ідеями в голові. І саме ця наукова база пізніше дозволила йому не просто керувати компанією, а розуміти, що і навіщо вона створює. В Sony він ніколи не був «просто менеджером» — він був людиною, яка знала, як звучить майбутнє на рівні частот.
Шла війна. Поки інші хлопці отримували повістки, Акіо Моріта — вже з дипломом фізика в кишені — пішов у японський флот. Йому дали форму лейтенанта, та, з урахуванням технічної освіти, посадили в технічне підрозділ на авіабазі в Йокосуці (Yokosuka) й доручили розбиратись із тепловими системами наведення та приладами нічного бачення. Війна — жах, але для Моріти це був період, коли фізика з теорії раптом стала перетворилася на практику.
Саме там, серед схем і дедлайнів у стилі «треба на вчора», він зустрів людину, яка змінить усе — Масару Ібука (Masaru Ibuka). На 13 років старший, досвідченіший інженер, уже відомий у технічних колах, Ібука був представником промисловості у Військовому науковому комітеті. З першої розмови між ними зав'язалося щось більше, ніж співпраця: це була інтелектуальна хімія.
Моріта бачив у Ібуці винахідника з вогнем в очах, Ібука — у Моріті хлопця, який однаково добре розуміє і схему, і ринок.
Разом вони аналізували не тільки техніку, а й війну загалом. Їхній спільний висновок був простим і болючим: Японія програла не лише через стратегію — а через технологічну відсталість. Ця думка не пішла з голови й після капітуляції. Коли все закінчилось, Моріта на короткий час повернувся в аудиторію викладати фізику, але вже знав — надто багато ідей залишилось невикористаними. І коли Ібука вирішив після війни запустити власну справу з електроніки, Моріта не просто погодився. Він вже був готовий.
Народження Sony: післявоєнний хаос, паяльник і 375 доларів на старті
Справжня історія Sony починається не з глянцевих логотипів і не з залів конференцій — а з уламків. У вересні 1945 року, коли Токіо ще парував після бомбардувань, Масару Ібука відкриває маленьку майстерню з ремонту радіо прямо у зруйнованій будівлі універмагу Shirokiya в районі Ніхонбаші (Nihonbashi). У повітрі — пил, у головах людей — тривога й голод до інформації. Ібука з командою ремонтує радіоприймачі та збирає короткохвильові конвертери — усе, аби дати людям шанс почути світ за межами руїн.
Десь у цей час Акіо Моріта, який щойно повернувся додому після війни, читає в газеті замітку про те, що його старий знайомий по флоту взявся за електроніку. Він одразу пише листа. Ібука відповідає коротко й по суті: «Приїжджай у Токіо». Моріта кидає викладацьку роботу в Токійському технологічному інституті й приєднується до справи. 7 травня 1946 року вони засновують компанію під назвою Tokyo Tsushin Kogyo K.K. — Токійська компанія телекомунікаційної інженерії. Світ її ще не знає, але вже за кілька років вона стане відома як Sony.
Акіо Моріта та Масару Ібука, 1946 рік. Ілюстрація: Sony
Починали вони з 20 співробітників і стартовим капіталом у 190 000 єн — тоді це близько 375 доларів. Значну частину цієї суми дала родина Моріти, що автоматично зробило її найбільшим раннім акціонером. Першим президентом компанії став тесть Ібуки — Тамон Маеда (Tamon Maeda), колишній міністр освіти. А ось справжній маніфест — перший документ компанії — писав сам Ібука. У ньому не було про прибутки, ринки й домінування. Була ідея: створити місце, де інженери працюють вільно, з відкритим розумом, і творять щось, що допоможе відбудувати культуру всієї країни.
...створити ідеальну фабрику, яка підкреслює дух свободи та відкритості, яка за допомогою технологій зробить внесок у японську культуру.
Sony народжувалась не як бізнес. Вона починалась як амбіція створити нову Японію — з паяльника, ідеї та дуже обмеженого бюджету.
Технар і стратег: як Ібука й Моріта доповнювали один одного
У бізнесі багато партнерств закінчуються на етапі «не зійшлися баченнями». У випадку Масару Ібуки та Акіо Моріти все було навпаки — вони зійшлися настільки вдало, що історики називають це однією з «найпродуктивніших і найцікавіших ділових співпраць у ХХ столітті».
Ібука був технарем до мозку кісток — винахідник, інженер, людина, яка бачила електроніку ще до того, як вона з’являлась на полицях. Саме він був рушієм усіх проривів: від транзисторного радіо до перших портативних магнітофонів. Моріта — теж із технічним бекграундом — але його стихією були фінанси, стратегія, глобальні амбіції. Він думав не про те, як працює пристрій, а про те, хто й чому його купить — і як зробити так, щоб цю покупку пам’ятали.
Цей дует був основним двигуном злету Sony.
Ібука створював продукт, Моріта створював ринок.
Один — геній лабораторії, інший — візіонер презентацій, зв’язків, розуміння культури інших країн. Моріта забезпечував фінансову стабільність (у тому числі завдяки сімейним зв’язкам) і стратегічний фокус, який дозволяв винаходам Ібуки не залишатись у шухляді, а потрапляти у вітрини магазинів по всьому світу. Окремо вони були сильні. Разом — стали тією комбінацією, без якої не існувало б ані Sony, ані всього того, що ми сьогодні вкладаємо в поняття «японська якість».
Перші продукти та виклики
У перші роки TTK (майбутньої Sony) не було нічого, крім паяльника, кількох рішучих інженерів і великої кількості ентузіазму. Ні верстатів, ні реального стартового капіталу. Але була головна валюта того часу — винахідливість. І це дало свої плоди. Серед перших продуктів компанії — електрична рисоварка (неуспішний прототип, який так і не пішов у масове виробництво — рис у ній виходив або сирим, або звареним в бетон) та підігріваючі подушки. Побутові рішення для країни, де не вистачало навіть світла. Жоден із цих гаджетів не став проривом, але вони показали: команда мислить нестандартно й намагається вгадати потребу, ще до того, як вона стане очевидною.
Експериментальна рисоварка: проста конструкція з алюмінієвих електродів у дерев’яній ванні не впоралась із завданням — рис виходив або сирим, або перевареним, залежно від сорту й кількості води. Ілюстрація: Вікіпедія
Першим справжнім проривом мав стати перший японський магнітофон, модель Type-G, представлена в 1950 році. Побудована на основі ранніх розробок Ібуки, машина справді працювала, записувала звук — і виглядала як шматок лабораторного обладнання. Вона була важкою, громіздкою і надто дорогою для масового користувача. Продажі були… скажімо так, скромні.
Перший магнітофон, модель Type-G, був представлений в 1950 році. Ілюстрація: Sony
Для тих, хто хоче знати більше
Щоб створити цей магнітофон, потрібна була магнітна стрічка — технологія, якої в Японії на той момент просто не існувало. Отримавши зразок стрічки з американського пристрою, інженери розпочали справжнє хімічне розслідування: вони розшарували стрічку, вивчили її склад і почали експерименти у власній лабораторії.
Ключовим компонентом став оксид заліза, який потрібно було рівномірно нанести на целулоїдну основу. Через брак спеціального обладнання суміш готували буквально вручну — змішуючи оксид із лаком на кухонній плитці та наносячи його пензлем. Результат часто розмазувався, тріскався або не тримав звук, але інженери вперто шукали ідеальну формулу. Вони протестували 117 типів лаку та провели понад 400 випробувань, перш ніж досягли стабільної якості, що дозволила запустити повноцінне виробництво. Цей технологічний прорив став першою великою перемогою молодої компанії — і основою для майбутніх інновацій.
Ім'я «Sony»: Створення глобальної ідентичності
Але саме ця невдача стала ключовим моментом для Моріти. Він зрозумів те, що згодом стане основою всієї маркетингової філософії Sony: технологія сама по собі — це ще не успіх. Якщо ти хочеш, щоб інновацію купили, її треба не тільки зробити — її треба пояснити, продати і, головне, створити для неї ринок, якщо його ще не існує. Цей болісний досвід змусив Моріту ставити не тільки технічні, а й маркетингові питання ще до початку розробки продукту — і саме тому Sony пізніше стане майстром не лише електроніки, а й бажання.
Коли TTK почала дивитися далі японських кордонів, Ібука і Моріта швидко зрозуміли: назва "Tokyo Tsushin Kogyo" для світового ринку звучить як заклинання — довго, незграбно і взагалі не запам’ятовується. Навіть всередині країни її скорочували до "Тоцукo" (Totsuko), а для іноземців це було без шансів. Ідеї на кшталт TTK чи Tokyo Teletech відкинули — або через конфлікт із іншими компаніями, або через банальну нудність. Вони сіли з словниками й почали вигадувати.
Так народилось слово Sony
Воно з'явилось із поєднання латинського "sonus" (звук) і американського сленгового "sonny" — як називали кмітливих хлопців у 50-х. У Японії таке прізвисько теж було популярним, і Моріта з Ібукою цілком щиро вважали, що це про них.
Перший продукт з новим логотипом — транзисторне радіо TR-55, 1955 рік. А вже у 1958-му компанія офіційно стала Sony Corporation. Це було дико сміливе рішення для тогочасної Японії, і, звісно, викликало спротив. Банк Mitsui, наприклад, хотів щось на кшталт "Sony Electronic Industries" — щоб усе було зрозуміло й по шаблону. Але Моріта стояв на своєму: бренд має бути коротким, міжнародним і не прив’язаним до конкретної сфери.
Перший продукт під брендом Sony — транзисторний радіоприймач TR-55. Ілюстрація: Sony
Так Sony стала не просто назвою — а стратегічним вибором. Це був перший гучний сигнал, що Моріта мислить не як внутрішній підприємець, а як глобальний бренд-архітектор. І те, що ім’я вигадане за словником, лише додає цій історії глибини.
Транзисторна революція
У 1950-х Sony зробила те, що згодом стане її фірмовим прийомом: взяла технологію, яку всі вважали військовою, і перетворила її на масовий продукт, який змінив звички мільйонів. Після візиту Масару Ібуки до США в 1952–1953 роках компанія отримала ліцензію від Bell Labs на використання транзисторів — новітніх на той час мікроскопічних компонентів, що обіцяли переворот в електроніці.
Інші компанії тоді дивилися на транзистори крізь приціл — буквально: їх бачили як компонент для армії. Ібука ж із Морітою побачили в них шанс створити щось для цивільного світу. В 1955 році з’являється TR-55 — перше в Японії транзисторне радіо, а слідом за ним — TR-72 і TR-6, ще успішніші моделі. Але справжній прорив стався в 1957 році з TR-63, який Sony позиціонувала як перше у світі «кишенькове» радіо.
Sony TR-63 став першим «кишеньковим» радіо виробника та першою успішною експортною моделлю — на той час найменшою у світі. Ілюстрація: Sony
Тільки була одна невелика проблема — цей "кишеньковий" радіоприймач трохи не влазив в стандартну кишеню сорочки. Моріта знайшов вихід — він дав своїм продавцям сорочки зі збільшеними кишенями. Так маркетинг став не просто супроводом, а інструментом формування нової поведінки. Завдяки TR-63 Sony увірвалась на американський ринок і вдарила саме в ту аудиторію, яку інші навіть не помічали — підлітків. Особистий, портативний пристрій, який можна було брати куди завгодно — саме це й стало початком ери мікроелектроніки для споживача. Так Sony вперше не тільки продала пристрій. Вона створила ринок, передбачила бажання — і переконала, що без цього радіо життя вже не те. А японська електроніка — це не компроміс, а майбутнє. І потім робила це знов і знов.
У 1968 році Sony знову вийшла за межі стандартів, представивши кольоровий телевізор Trinitron (модель KV-1310) — один із найуспішніших продуктів в історії компанії. У час, коли телевізори в кращому випадку показували «кольорову кашу», Trinitron видавав картинку, яка справді вражала. Це був прорив і в технологіях, і в сприйнятті: Sony більше не просто конкурувала — вона задавала планку.
Перший телевізор Sony Trinitron: удвічі яскравіший за стандартні моделі та ключовий прорив у кольоровому телебаченні. Ілюстрація: Sony
Trinitron став не просто комерційним хітом. У 1972 році (деякі джерела вказують 1973-й) ця технологія принесла Sony першу в історії телевізійну премію «Еммі» за інженерні досягнення — подію, яка офіційно закріпила за компанією статус технічного лідера. Президентом Sony на той момент був Акіо Моріта, і саме він стояв за стратегією, яка перетворила телевізор із меблів на емоцію.
Епоха Walkman
Жоден пристрій, мабуть, не втілює інтуїцію Моріти й дух інновацій Sony так точно, як Walkman. Ідея народилась із простого бажання: сам Моріта хотів слухати музику під час прогулянок — не тягати магнітолу в парк, не заважати іншим, а просто мати особисту «звукову бульбашку». Подібне бажання мав і Масару Ібука, який під час поїздок постійно возив із собою портативний касетник. Тож вирішили: час зробити щось менше, легше й особисте.
Моріта наполягав на концепті простого плеєра без динаміків і без запису — лише навушники, батарейки й музику. Ідея викликала спротив навіть усередині Sony: "хто взагалі купить плеєр, який не записує"? Але Моріта зайняв максимально жорстку позицію: за легендою, пообіцяв піти у відставку, якщо пристрій не продасться. 1 липня 1979 року в Японії з’явився Walkman TPS-L2 — і все пішло не просто добре, а з вибуховим успіхом.
Перший Walkman: попри скепсис через відсутність запису, став світовим хітом і задав новий стиль життя. Ілюстрація: Sony
Після старту компанія почала просувати плеєр за різними назвами: Soundabout у США, Stowaway у Британії, Freestyle в Австралії. Моріта розлютився: така стратегія розмиває бренд. Він настояв на єдиній назві — Sony Walkman — і почав кампанію, де пристрої роздавали зіркам та музикантам — інфлюенсерам того часу.
Walkman став глобальним культурним феноменом. Люди вперше змогли носити музику з собою — не як фоновий шум, а як персональний саундтрек до власного життя. Було продано сотні мільйонів пристроїв, а сам бренд став іконою — не просто технічним успіхом, а стилем життя. Це була не перемога ринку — це була перемога інтуїції Моріти, який вмів чути бажання споживачів ще до того, як ті їх усвідомлювали.
Філософія Моріти: як мислив підприємець, що навчив світ купувати японське
За кожним продуктом Sony, який став іконою, стояло не тільки технічне ноу-хау, а й ціла система принципів — те, що згодом назвали «Шлях Моріти» або «Sony Way». Це не просто бізнес-курс, а набір переконань, які тримали компанію в тонусі десятиліттями.
У центрі — інновації. Моріта вважав: не треба питати споживача, чого він хоче — треба створювати те, про що він ще не здогадується. Sony стабільно вкладала 6–10% доходу в RD — не тому, що модно, а тому що без цього немає майбутнього. Друга опора — якість.
Моріта поставив собі завдання змінити ставлення світу до напису "Made in Japan": із позначки «дешево» — до символу надійності та інженерної майстерності
Ще один принцип: ринок не чекає — його треба створювати самому. Після фейлів на старті Моріта зрозумів, що класичне маркетингове дослідження показує лише минуле. Тому замість йти за попитом, Sony запускала продукти — і вже потім адаптувала їх після зворотнього зв'язку. Все це вписувалось у довгострокове бачення: не гнатися за прибутком за квартал, а будувати лідерство на роки вперед. На відміну від багатьох західних компаній, Моріта критикував «паперові прибутки» й відірваність від реального виробництва.
Окрема тема — освіта. У книзі «Gakureki Muyō Ron» (Never Mind School Records/«Не зважай на шкільні записи») він напряму написав: шкільні атестати — не показник потенціалу. Моріта цінував не оцінки, а ініціативу, мотивацію, лідерство та практичне мислення. І цю філософію він заклав у саму культуру Sony.
Акіо Моріта. Ілюстрація: akiomorita.com
Глобальна експансія: як Моріта виводив Sony за межі Японії
З перших днів існування Sony Акіо Моріта бачив далі та не обмежував свої наміри японським ринком. Країна щойно вийшла з війни, внутрішній попит був мізерним, і Моріта чітко зрозумів: якщо хочеш масштабів — дивися на США. Після поїздки в Європу у 1953 році, де його вразив глобальний вплив Philips, він остаточно закріпив це рішення. Стратегія була проста, як усе геніальне: або ти будуєш власний бренд — або працюєш на чужий.
Для тогочасної Японії це був справжній прорив: Моріта відмовлявся від вигідних OEM-контрактів (виробництва під чужим логотипом) і наполягав, щоб назва "Sony" завжди стояла на продукті крупно й гордо. Логотип був для нього не просто шрифтом — а життям компанії, яке треба захищати. Він активно використовував американські маркетингові методи, розвивав рекламу й наполягав: компанія має говорити з покупцем напряму, а не через посередників.
Амбіції Моріти щодо глобальної експансії були не на папері — він діяв швидко і стратегічно. Уже в 1960 році Sony створює дві ключові структури — Sony Corporation of America та Sony Overseas S.A. у Швейцарії. А вже наступного року компанія робить крок, який тоді виглядав як національний прорив: стає першою японською компанією, що виходить на Нью-Йоркську фондову біржу. Акції реєструються через американські депозитарні розписки (ADR), відкриваючи доступ до іноземного капіталу та піднімаючи авторитет компанії на світовому рівні.
У 1963 році Моріта переїхав із родиною до США на рік — не як турист, а як учень. Він вивчав мову, поведінку, бізнес-мислення, щоб говорити з Америкою її мовою. Його підхід випереджав час: об'єднати глобальне мислення з локальним розумінням, створити продукт світового рівня, але адаптований до конкретного споживача. Маркетинг для нього був не про впарювання — а про пояснення цінності нового, ще неочевидного продукту. І саме це, у підсумку, зробило Sony не просто експортером, а глобальним брендом, який міг диктувати ціни й задавати тон — не лише в техніці, а й у культурі.
Але Моріта не зупиняється на фінансах. У 1972 році Sony відкриває перший завод у США, роблячи ставку не лише на продаж, а й на локальне виробництво. І в той самий рік — жест у бік торговельного балансу — запускає Sony Trading Company, щоб стимулювати експорт американських товарів до Японії. Це був не тільки крок у бік глобалізації, а й демонстрація: Sony хоче бути не просто гравцем на міжнародному ринку, а партнером, який будує двосторонні зв’язки.
Стиль управління Моріти: не начальник, а командир екіпажу
У Sony Акіо Моріта створив не компанію — він зібрав живу екосистему, де інженери, маркетологи й управлінці працювали як команда, а не як гвинтики в бюрократичному механізмі. Його стиль управління був нетиповим для Японії тих часів: замість суворої ієрархії — відчуття спільної мети, замість жорстких ролей — свобода шукати себе всередині компанії.
Моріта вірив: мотивація — це не гроші, а виклик, особливо для інженерів. Їм потрібно дати напрямок, а не наказ. Тому він цінував ініціативу, відкриту дискусію й не боявся конфлікту ідей — на його думку, зіткнення поглядів веде до більш сильних рішень, ніж консенсус, що душить індивідуальність.
У 1966 році в компанії з’являється революційна для Японії система: внутрішня мобільність, яка дозволяла співробітникам переходити в інші департаменти без погодження з безпосереднім керівником. Це не тільки допомагало людям розкривати потенціал, а й служило «лакмусом»: якщо з якогось підрозділу всі хочуть піти — значить, там щось не так із менеджментом.
Моріта також не дистанціювався від працівників: відвідував заводи, спілкувався з усіма — від топів до новачків. Він особисто вітав молодих спеціалістів і постійно наголошував: майбутнє компанії — це люди, а не звіти для інвесторів. Саме тому він не покладався на дипломи — його цікавили практичні навички, харизма, лідерські якості. Часом Моріта навіть запрошував до менеджменту профспілкових активістів — бо в них уже була природна авторитетність.
Його філософія контрастувала з американською моделлю: він критикував зацикленість на квартальних прибутках, надмірну залежність від консультантів, слабку захищеність персоналу і неготовність до довгострокових інвестицій у RD. Для нього люди були активом, а не змінною витратною статтею.
Так і народилась «Sony Way» — корпоративна культура, яка поєднала японську лояльність і довгостроковість із гнучкими, людяними практиками HR. Це стало невидимою, але дуже реальною перевагою компанії — і основою для всіх її проривів.
Betamax проти VHS: коли технічна перевага — ще не перемога
У 1975 році Sony вийшла на ринок із Betamax SL-6300 — першим успішним відеомагнітофоном для домашнього використання. У компанії були великі плани: зробити формат стандартом, як це раніше вдалось із професійною системою U-matic. Але вже за рік JVC (дочка Matsushita) випускає конкурента — VHS, і починається форматна війна, яка стане класичним кейсом для всіх, хто хоч раз намагався нав'язати стандарт ринку.
Перший відеомагнітофон Sony Betamax SL-6300. Ілюстрація: Sony
Попри кращу якість зображення у Betamax, VHS переміг — і ось чому:
- Час запису: VHS одразу давав 2 години, Betamax — лише 1. Для перегляду фільмів і запису програм цього виявилось критично замало. Sony не хотіла жертвувати якістю заради тривалості — і програла темп.
- Ціна: VHS-плеєри були простіші й дешевші як у виробництві, так і для покупця.
- Ліцензії: JVC відкрила формат для десятків виробників (Panasonic, Hitachi, Sharp тощо), а Sony тримала Betamax у жорстких рамках. У підсумку VHS просто заповнив полиці магазинів.
- Контент: студії, прокатники й навіть індустрія 18+ активніше підтримували VHS, тому саме на ньому з’являлось більше фільмів. Споживачі просто обирали те, що легше знайти й дивитися.
До 1981 року VHS займав уже 70% ринку, тоді як Betamax — лише 25%. Sony ще кілька років трималась, але врешті-решт здалася у 1988 році, випустивши власний VHS-програвач.
Цей провал дав жорсткий, але корисний урок: перемагає не найкраща технологія, а той, хто краще розуміє потреби ринку, формує екосистему й знаходить союзників. І навіть Моріта з його талантом до брендингу не зміг врятувати формат, який не підтримала індустрія. У наступних проєктах Sony вже не повторювала цієї помилки — наприклад, створюючи CD разом із Philips.
Sony купує Голлівуд: як Моріта з’єднав техніку і контент
У другій половині 1980-х Моріта реалізовує своє бачення «конвергенції» — об’єднання електроніки з музикою, фільмами й розвагами. Він вірив: майбутнє за тими, хто одночасно створює і пристрої, і те, що на них дивляться чи слухають. І пішов ва-банк.
У 1988 році Sony купує CBS Records Group — один із найвідоміших музичних холдингів світу з лейблами Columbia та Epic — за 2 мільярди доларів. Цей актив пізніше стане Sony Music Entertainment. А вже наступного року — ще гучніша угода: компанія викуповує Columbia Pictures Entertainment (разом із TriStar та іншими кіноактивами) за 3.4 мільярда доларів + борги. Так з’являється Sony Pictures Entertainment — і японська корпорація отримує свій кінофронт у самому центрі Голлівуду. Тоді це виглядало як авантюра.
Аналітики сумнівались, інтеграція йшла складно, витрати були колосальні.
Але для Моріти це було не про швидкий зиск — а про стратегію на десятиліття. Він хотів, щоб Sony була не просто виробником телевізорів чи плеєрів, а повноцінним мультимедійним гравцем, що контролює весь ланцюг: від контенту до пристрою. Саме ці кроки відкрили шлях до того, чим Sony стала згодом — гібридом технологій, кіно, музики й ігор. І хоча сам Моріта вже не стояв за кермом, його бачення продовжувало працювати.
Народження PlayStation
Історія PlayStation — це не лише технічна революція у світі відеоігор, а й кульмінація філософії, яку роками будував Акіо Моріта. Хоча на момент запуску першої консолі він уже не брав участі в оперативному управлінні Sony, саме його принципи — інновації, створення нових ринків, довіра до інженерів — створили ґрунт, на якому народився цей проривний проєкт.
Ключовими фігурами запуску PlayStation стали технічний геній Кен Кутараґі (Ken Kutaragi), якого вважають «батьком PlayStation», і президент Sony Норіо Оґа (Norio Ohga). Саме Оґа, протеже Моріти, дав зелене світло на самостійну розробку консолі після публічного зриву партнерства з Nintendo. Історія знає мало випадків, коли зрада партнера перетворювалася на багатомільярдний бізнес. Але так і сталося — завдяки амбіціям, рішучості та культурі, яку заклав Моріта.
Sony PlayStation, 1994 рік. Ілюстрація: Wikipedia
Для тих, хто хоче знати більше
PlayStation почалася не як індивідуальна спроба, а як спільне зусилля з тодішнім незаперечним королем індустрії відеоігор Nintendo. Наприкінці 1980-х Sony і Nintendo розпочали спільне підприємство з розробки пристрою CD-ROM для надзвичайно успішної розважальної системи Super Nintendo (SNES). Цей периферійний пристрій, попередньо відомий як «Play Station» або «SNES-CD», був стратегічним кроком для обох компаній. Nintendo прагнула розширити свою картриджну систему компакт-дисками більшої ємності. Партнерство було оприлюднено на виставці CES 1991. Однак незабаром після цього Nintendo публічно розірвала угоду, оголосивши про нове партнерство — з конкурентом Sony, компанією Philips. Для Sony це була відкрита образа, але для Кен Кутараґі — стимул довести, що компанія може створити власну ігрову платформу, а не бути лише стороннім підрядником. І врешті-решт саме ця зрада стала точкою відліку для першої PlayStation.
Хоча сам Моріта пережив інсульт, що призвело до його офіційної відставки з посади голови правління в листопаді 1994 року, всього за кілька днів до запуску PlayStation в Японії, його стратегія злиття апаратного забезпечення з контентом (музика, фільми, ігри) реалізувалася у найчистішій формі саме в цій консолі. Вона поєднала компакт-дискову технологію Sony з новою формою розваг, що ідеально втілювало ідею конвергенції, яку Моріта просував ще з часів придбання CBS Records і Columbia Pictures.
Отже, якщо Кутараґі створив сам пристрій, а Оґа відстояв його у кулуарах корпорації, то Моріта — це той, хто свого часу, придумав правила гри, в які вони згодом так блискуче зіграли.
Спадщина Моріти
У 1993 році, під час гри в теніс — спорт, який Моріта обожнював, — у нього стався інсульт. Наслідки були тяжкими: частковий параліч, інвалідний візок, поступова втрата сил. У листопаді 1994 року він офіційно пішов з посади голови правління, передавши керування компанією Норіо Озі, якого колись сам же й привів у Sony.
3 жовтня 1999 року, у віці 78 років, Акіо Моріта помер від пневмонії в токійській лікарні. Його не стало, але те, що він збудував — компанія, бренд, філософія — продовжувало жити. І досі живе.
Акіо Моріта був не лише бізнесменом, а й активним публічним інтелектуалом, який охоче ділився своїм баченням світу. У 1966 році він випустив книгу «Не зважай на шкільні записи», де закликав не судити людей лише за академічними досягненнями, а цінувати практичні вміння, мотивацію й характер. Найвідомішою ж стала автобіографія «Made in Japan» (1986), яка не лише розповіла історію Sony, а й порівняла бізнес-культури Заходу й Японії — і стала бестселером.
У 1989 році вийшла суперечлива книжка «Японія, яка може сказати “ні”» (The Japan That Can Say No), яку Моріта написав разом із політиком-націоналістом Сінтаро Ісіхарою (Shintaro Ishihara). Вона закликала до більш незалежної позиції Японії у відносинах зі США й критикувала американську пиху. Хоч Моріта писав лише частину текстів (і не був автором найбільш різких заяв), на нього обрушилася хвиля критики. Цей епізод виглядав суперечливо, адже Моріта до того будував імідж «містка» між Японією та Заходом.
Книжки Акіо Моріта. Ілюстрація: gagadget
Попри скандал, Моріта відігравав ключову роль у міжнародних економічних відносинах. Він був віцепрезидентом Keidanren — головної бізнес-асоціації Японії, та членом так званої «групи мудреців» у діалозі між Японією та США. Його часто залучали до великих міжнародних угод — наприклад, допоміг General Motors інвестувати в Isuzu у 1972 році. Як один із найвідоміших японських бізнесменів на глобальній арені, Моріта залишив вагомий слід і в політичній економіці.
В сухому залишку: чому нас може навчити історія Моріти
Акіо Моріта пройшов шлях від спадкоємця родини саке-варів до співзасновника глобального гіганта Sony. Разом із Масару Ібукою він побудував компанію, яка змінила світову уяву про японські технології. Завдяки таким продуктам, як транзисторне радіо, телевізор Trinitron і плеєр Walkman, Моріта не вгадував тренди — він їх створював.
Його підхід — довгострокове мислення, пріоритет інновацій, повага до працівників і розуміння глобального контексту — досі є джерелом натхнення. Навіть провал Betamax став корисним уроком: технічна перевага не працює без ринкової екосистеми й уваги до потреб споживача.
Моріта поєднував те, що рідко поєднується: фізик за освітою, маркетолог за інтуїцією, глобальний стратег за покликанням. Його ідеї з управління, брендингу та роботи з людьми досі вивчають у бізнес-школах. А прем'єр-міністр Японії після його смерті назвав Моріту "локомотивом, що тягнув японську економіку" — і це не перебільшення. Його стиль мислення, як і його компанія, залишився з нами надовго.
У час, коли бізнеси женуться за квартальними звітами, принципи Акіо Моріти — це протиотрута від короткозорості. Віра в інновації, бренд, людяність і глобальну відповідальність — усе це залишається важливим і в 21 столітті. І в цьому сенсі його історія — не чергова біографія відомої людини, а дороговказ для тих, хто будує майбутнє.
Для тих, хто хоче знати більше
Приєднався до команди gg у 2011 році. Анрі — людина різнобічних інтересів та пише про гаджети і військову техніку. Розуміється на споживацькій електроніці та має чималий досвід використання різноманітного геймерського обладнання.
